Шепоти

Шепоти, -тів, м. 1) Пришептываніе. 2) Ябедничество, наушничество.

Сучасні словники

ШЕПТОТИ, шепчуся, шепчешся, недок. Розмовляти з ким-небудь або між собою тихо, пошепки. Молодиці все шепталися між собою та нетерпеливились, що так довго нема Параскіци (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 275); — По обіді на ура Колісника! — шепталися за столом, як він вибіг у другу хату за чимсь (Панас Мирний, III, 1954, 288); — Куди нас ведуть? — шепталися в колоні (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 346);

// розм. Говорити, повідомляти один одному щось тихо, пошепки. І в стайні, і в майстернях, і в їдальні будуть шептатися, збиратися купками; піде гуляти новина (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 223);

// перен. Тихо шуміти, шелестіти, дзюрчати і т. ін. Шепчуться лози (Павло Грабовський, I, 1959, 72); В світанковім промінні шептався, Гомонів з колоском колосок (Терень Масенко, Степ, 1938, 10); За селом понад рікою Вітер шепчешься з лозою (Михайло Стельмах, Живі огні, 1954, 73).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 442.

Ілюстрації