Видавити

Ви́давити. См. Видавлювати.

Сучасні словники

ВИДАВИТИ, влю, виш; мн. видавлять; док., перех.

1. Натискуючи, видаляти назовні, видобувати що-небудь (перев. рідину). Журавлину перебирають і промивають, кладуть у каструлю, видавлюють сік, а вижимки заливають водою, дають добре прокипіти (Українські страви, 1957, 279);

// Стискуючи що-небудь, звільняти від якоїсь рідини і т. ін. Угри свої Риндін старанно видавлював перед люстерком кожної вільної хвилини, але вони від того не сходили (Олесь Донченко, II, 1956, 116); — Треба скинути й сорочку, — хай болячки всі на виду. Якусь, може і треба йодом припекти, якусь, може, проколоти та видавити (Андрій Головко, II, 1957, 73).

2. Давлячи, натискуючи, вибивати, виламувати що-небудь. Рал тож тріснуло скло, і скалки посипалися геть на колію. — Хто це зробив? Штраф! Знову видавили вікно! — гукала кондукторша (Павло Автомонов, Щастя.., 1959, 35).

3. перен. Через силу, примушуючи себе, говорити що-небудь або виявляти якісь почуття. — А ти, Ежен, на другий раз не переривай мені, як я хочу що говорити.., — сказав попередній бесідник, опершися о стіл і видавлюючи кислий усміх (Іван Франко, I, 1955, 319); Степура важко видавлює з себе товстими, ніби обвареними губами: — Бомбили вночі Київ, Севастополь і ще якісь міста... (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 8); — Хи, — Юхрим за звичкою видавив з себе подобу сміху, але ні один мускул не ворухнувся на його побабченому обличчі (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 347);

// з кого. Примушуючи, спонукаючи кого-небудь до чогось, одержувати щось. Одному залегко правитись віршем, а другому — хоч дави його! — а вірша з його не видавиш (Панас Мирний, V, 1955, 377); Недарма кажуть, що з Данила Мармури слова не видавиш (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 55).

Видавлювати (видавити) сльози (сльозу) — викликати сльози. — Та й кріпка ж яка [горілка], аж сльози видавила! — додав старий, утираючи рукавом очі (Панас Мирний, IV, 1955, 49); Біль і образа видавили в мене сльозу (Євген Кравченко, Сердечна розмова, 1957, 32).

4. Натискуючи, робити заглибину на (в) чому-небудь. Білий комір сорочки визирав із френча, видавлював на шиї червону смужку (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 407).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 382.

Ілюстрації