Кривдити

Кривдити, -джу, -диш, гл. Обижать. Хто кривдить людей, той кривдить своїх дітей. Ном. № 2296.

Сучасні словники

КРИВДИТИ, джу, диш, недок., перех. Робити комусь кривду (у 1 знач.). Козаки його [пана] стереглись, як огню, і обходили, бо тяжко їх кривдив (Марко Вовчок, I, 1955, 41); З білої сорочки сміялися. Кривдили мене і ранили (Василь Стефаник, I, 1949, 173); Вони [бійці] не кривдили старого, і.. кожний закликав Ференца до свого казанка (Олесь Гончар, III, 1959, 229);

// також без додатка, рідко. Ображати, обмовляти. А то люди, як почули, що старостів заслав, стали кривдити, що кульгава та всякі поговірки пустили (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 295).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 339.

Ілюстрації