Селюк
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 10:54, 31 жовтня 2017; N.pylypchenko (обговорення • внесок)
Селюк, -ка, м. Житель села, деревенщина. Простий люд селюки. К. ЧР. 352.
Зміст
Сучасні словники
СЕЛЮ́К, а́, ч., розм. Житель села. [Скульптор з передмістя (до жерця):] Коли б ти чув, що там селюк той плів! (Показує вгору на селянина) (Л. Укр., II, 1951, 521); Учився він разом із нами, селюками, колись у містечковій п’ятилітці, з нами ж і товаришував (Вас., Вибр., 1950, 29); Як селюк, що виріс у глушині, Улас відчував розгубленість перед великим містом і зовсім не знав, як себе поводити в ньому (Тют., Вир, 1960, 51).
Ілюстрації
|
|
|
Медіа
Див. також
Джерела та література
Словник української мови: в 11 тт.
http://ukrlit.org/slovnyk/селюк
