Хлудина

Хлуди́на, -ни, ж. Хворостина, лозина. прутъ. Мнж. 193. Аж мій милий іде, як та буря гуде, і хлудину волоче таку суковату та на мою білу спину та пенякувату. Нп. Ум. Хлудинка. ХЛУДИ́НА, и, жін., розм. Лозина, різка.

Грицько, потрушуючи хлудиною, реготався (Панас Мирний, IV, 1955, 98);
— Та он у Хоми Хомича онуки — фронтовики. А проте баба Горпина і тепер іще щовечора ганяє його круг хати хлудиною (Андрій Головко, I, 1957, 454); 

Рідкодуб, на ходу застібаючи комір сорочки, очима шукав по подвір'ю хлудини (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 169); Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники, а це так заболіло і допекло... (Михайло Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 115).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 88.