Скакун

Скакун, -на, м. 1) Прыгунъ. 2) Танцоръ. Маєш же дружбоньку скакуна? Гол. II. 665. 3) Насѣк. Tetrix. Вх. Пч. І. 5. 4) Ленъ-текучка, головки котораго лопаютъся на корню, роняя сѣмя. Полт. г. 5) Колесо въ колешні плуга, противоположное тому, которое идетъ въ бороздѣ; оно бываетъ часто безъ обода, съ однѣми спицами. Ум. Скакунець, скакунчик. СКАКУ́Н, а́, ч.

1. Кінь з високими біговими якостями. Зориться [шинкар] на коня-скакуна (Мирний, III, 1954, 334); Наполеон нічого не сказав. Торгнув острогами арабського скакуна, і той, не торкаючись землі, виніс імператора до його війська (Кочура, Зол. грамота, 1960, 62); Донський скакун; Угорський скакун.

2. розм. Той, хто весь час скаче, не всидить на місці; пострибун.

3. розм. Той, хто танцює; танцюрист. Маєш же дружбоньку скакуна? (Сл. Гр.).

4. діал. Коник (у 5 знач.).