Школяр

Школя́р, -ра, м. Школьникъ, ученикъ. Грин. II. 283. На Сорок Святих школяр несе вчителеві сорок бубликів. Ном. № 414.

Зміст

Учень загальноосвітньої школи. Яресьчиха, повернувшись увечері з економії, з подивом дізналася, що син її віднині школяр: пішов і сам записався до школи (Гончар, І, 1959, 8); Ось і школа. Квіти, квіти Загойдалися вгорі. Ті, що звались просто діти, Нині звуться школярі (Воронько, Коли вирост. крила, 1960, 128);
У порівн. Коли Мічурін увійшов до кімнати, де відбувалось засідання, всі встали. Вони часто потім згадували про це, сміючись і жартуючи, й запитуючи один одного, чому ж все-таки вони повставали, як школярі? (Довж., І, 1958, 453); По східцях ми біжимо вниз, як школярі (Ю. Янов., II, 1958, 45);
перен., розм. Доросла людина, яка в поведінці, вчинках впадає в дитинство, виявляє легковажність, пустотливість.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 481.

Учень, студент, вихованець, курсант

відм.	однина	множина
Н.	школяр	школярі
Р.	школяра	школярів
Д.	школяреві, школяру	школярам
З.	школяра	школярів
О.	школярем	школярами
М.	на/у школярі, школяру, школяреві	на/у школярах
Кл.	школяре	школярі