Хоробрий
Хоробрий, -а, -е. Храбрый. Шевч. 646. Пане гетьмане і ви, батьки, і ви, панове отамання, і ви, братчики, хоробрії товариші! К. ЧР. 270. А за ним ідуть маломало не три тисячі, усе хоробрії товариші запорожці. Нп.
Сучасні словники
Який не піддається страху; сміливий, відважний. Їхала .. молода дівчина багата з братом своїм і теж попалися розбійникам. Брат був чоловік хоробрий.., дума собі: спробую одбиватись! (Марко Вовчок, I, 1955, 359); Надвечір бомбардування припинилося, з плавнів повернулися пароплавчики крейсерської служби.. На них уздовж бортів мішки з піском, кулемети й хоробра команда, а капітани — справжні морські вовки (Юрій Яновський, II, 1958, 196); Безмірне щастя — у поході буть В когорті непохитній і хоробрій! (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 11); // Який не боїться труднощів, небезпечних наслідків: рішучий. — Будуть і помічники. Все буде. Ось Рябов піде в помічники, сам піду, дайте-но тільки налагодити життя, — сказав Синицин. — Ти гляди, який хоробрий, — посміхнувся Мічурін (Олександр Довженко, I, 1958, 455); // Здійснюваний відважними, безстрашними людьми. Хто не хилиться в битві хоробрій, той довічно для бою живе! (Сава Голованівський, Близьке.., 1948, 42); // Сповнений дерзань, поривань. Ой чи не краще почати нам, милеє браття, Співати за Ігоря хоробре завзяття? (Панас Мирний, V, 1955, 261); Дай йому, доле, Навічно Вітри України, Дай, доле, у мандри Дум материних, Звершень хоробрих, Як сонечко, щирих (Микола Нагнибіда, На полі битви, 1974, 179); // Який не боїться нападати, добуваючи їжу або захищаючи життя своє і свого потомства (про тварин). — Хочете орла — самотнього, хороброго, хижого, на недосяжній скелі, з могутніми крилами? (Юрій Яновський, II, 1958, 137); // Який виражає відвагу, безстрашність. Хоробрий вигляд; // у знач. ім. хоробрий, рого, чол. Той, хто не піддасться страху. Франко також був одним з перших хоробрих, що безстрашно підняли в Галичині революційний прапор боротьби за визволення гноблених і визискуваних (Петро Козланюк, Відродження.., 1950, 22); Хоробріші з гомоном посунули до місця тривоги (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 94).
Ілюстрації
|
|
