Пиворобниця

пиворобниця -і, ж., заст. Пивоварня, броварня.

Сучасні словники

Пиворо́бниця, -ці, ж. Пивоваренный заводъ. Ой загули да чмелі в горі, пивовари в пиворобниці. Рк. Макс.

Етимологія

Походить від пиво + варити;

далі від праслав. * Pivo, від кіт. в числі іншого відбулися: ін-рос., церк.-слав. пиво (грец. πῶμα, πόσις), рос., укр. пиво, болг. пиво, сербохорв. пі̑во, словенська. рívо, чеськ., словацькою. рivо, польск., ст.-калюж., н.-калюж. рiwо. Від пити; пор. фрак. πῖνος, πῖνον ̇ ὁ κρίθινος οἴνος (Аристіт. у Афін.). Невиправдано порівняння з др.-інд. рīvаs пор. р. «Жир», Авести. рīvа-, грец. πῖαρ «жир», πίων, πίειρα, πῖον «жирний». Чи не доведено слав. походження Нов.-ст.-ньому. Вiеr «інво», Готського. * Bius, нібито з * рivо (рід. * Pivese). Використано дані словника М. Фасмера; см. Список літератури .;

далі від праслав. * Variti, далі до праіндоевр. * uerh

Історія

Пивоваріння є одним з найдревніших виробництв. За клинописами вчені встановили, що в Стародавньому Вавилоні варили пиво за 7000 років до н.е. Там було відомо 16 сортів хмільного напою, а основною сировиною для пивоваріння були ячмінний солод і пшениця. Існували навіть спеціальні законоположення, що визначали вміст екстракту в пиві та ціну напою.

А в Єгипті знайдено пам’ятки, які вказують, що пиво там варили вже в 2800 році до н.е. Настінний живопис, який відноситься до 2600-2190 рр. до н.е., показує процес приготування пива. Древні єгиптяни знали немало сортів пива, починаючи від звичайного ячмінного, темного, світлого м’якої консистенції, світлого з якнайтоншим ароматом і звичайного пива з суміші різних видів солоду і закінчуючи пивом, для приготування якого використовувався пшеничний солод.

Популярний вислів «пиво – рідкий хліб» знали вже в Давньому Єгипті та Вавілоні. Випічка хліба та пивоваріння в Єгипті були тісно пов’язані, оскільки пиво варили тоді з солодового хліба, підсмаженого або підсушеного на сонці.

Єгиптяни вважали, що навики пивоваріння передав людям бог урожаю та підземного світу Осиріс. Пиво в Давньому Єгипті називалося пелузійським напоєм, на ім’я міста Пелузій у гирлі Нила, головного тодішнього центру пивоваріння, де варилося найкраще пиво.

Таким чином, пивоваріння, яке зародилося в Древньому Вавілоні, поширилося в Древньому Єгипті, Персії, Греції, Римі, Іспанії, Франції та інших країнах Європи, а також серед народів, які населяли Кавказ.

У Середньовічній Європі в містах стали з’являтися майстри-пивовари, які спеціалізуються на виготовленні пива різних сортів. У Германії особливу популярність здобули сорт пива під назвою «бік» (з Мюнхена) і «мумме» (з Брауншвейга). Знаменитий англійський «портер» з’явився в 1770 р.

Пивоваріння на Русі має давні традиції. Згадки про «перевар» — досить міцний напій, який готували наші предки з пива та меду, — зустрічаються вже в древніх літописах. За часів Івана III пиво разом з хлібним вином продавалося в царських шинках.

Проте, не дивлячись на те, що виробництво пива здійснювалося в досить великих масштабах, успіх його залежав від випадку або мистецтва майстра, який володів багатолітнім досвідом. Про роль мікроорганізмів у перетворенні органічних речовин стало відомо лише в XIX ст. Науковими дослідженнями було доведено, що збудниками бродіння пивного сусла є певні дріжджові гриби і що бродіння є біокаталітичним процесом, який протікає всередині дріжджових клітин. Питання бродіння були ґрунтовно досліджені, що незабаром дало свої плідні результати як в науці, так і в техніці. Вже в першій половині XIX століття в технології пивоваріння відбувається докорінна зміна: на пивоварних заводах починає впроваджуватися метод низового бродіння. З часом способи виробництва пива змінюються та вдосконалюються. Високий рівень сучасної технології досягнуто завдяки розвитку як технічної мікробіології і біохімії, так і енергетики.

Цікаві факти

Слов’яни готували цей напій ще до формування Київської Русі. Але їх «фірмовий» рецепт полягав у використанні замість ячменю проса. Такому пиву вони дали ім’я «олуй» або «оловіна». І лише на початку 10-го століття ячмінний напій щільно увійшов в слов’янське життя, витеснув тим самим слабкоалкогольний просяний винахід і принісши з собою нову назву рідини «пиво» (від слова «пити»).
Згадки про пиво зустрічаються і в месопотамських, і давньоєгипетських джерелах. Так, істориками був виявлений той факт, що в Єгипті під час будівництва пірамід робітникам видавали разом з їжею ще й пивні напої, іменовані «хек».
А в музеї Філадельфії сьогодні можна побачити унікальну золоту соломинку, яку археологи знайшли на території колишньої Месопотамії. Вчені стверджують, що це ціна належала багатій жінці Пу Абі, яка використовувала соломинку, щоб пити пиво.
* Якою має бути пивна піна? Якщо пиво дійсно якісне, пінна шапка повинна триматися не менше п'яти хвилин і бути не тонше чотирьох сантиметрів. У Чехії є навіть спеціальний "тест" для пивної шапки: вважається, що піна "правильного" пива повинна утримувати покладену на неї чеську монетку.
* Копенгагенський університет провів дослідження щодо впливу музики на процес засвоєння пива. З'ясувалося, що міцні темні сорти слід пити під музику високої тональності, а легкі світлі - під мелодії на низьких тонах. Викладач музичної школи у Філадельфії П. Чейчер склав "Пивну симфонію". Музичні теми подано в цьому творі звуками ... пива, яке наливають у різну посуду: керамічну, скляну, залізну. Любителям пива така музика до душі. А ось музичні критики симфонію не схвалили. "Професор явно розуміється на пиві краще, ніж в музиці", - заявили вони. Існує й інша "пивна" симфонія. Її автор - професор консерваторії в Лос-Анджелесі П. Чихару.
Гральні інструменти - пивні пляшки, кружки і саме пиво.
* Починаючи з давніх шумерів, лікарі прописували полоскання рота і вживання всередину теплого пива для лікування зубного болю. У середні століття пиво вживали для вигнання каміння з нирок і для лікування виснаження як фізичного, так і духовного; розтирали стомлені ноги пивом після дальньої дороги. У XVI столітті знаменитий Парацельс лікував хвороби печінки папоротниковим пивом, а захворювання дихальних шляхів пивом з шавлії. Як маски і натирання пиво використовувалося в середньовічній косметології для омолодження шкіри.