Могорич

Могорич, -чу, м. Магарычъ, угощеніе при сдѣлкѣ. Могорич любовна річ. Ном. № 14063. Панеотамане, справляй могорич. Левиц. Могорич запили. Окончили сдѣлку и устроили магарычъ. МОГОРИ́Ч, у, чол., розм. 1. Частування з приводу успішного завершення якої-небудь справи.

— Ти думаєш, ми не знаємо, скільки відер горілки ти дав на могорич голові, писареві та його рідні (Нечуй-Левицький, II, 1956, 260); 

// Те, що п'ють при такому частуванні. На столі стояла горілка: декотрі бурлаки пили могорич і частували бурлачок (Нечуй-Левицький, II, 1956, 201); Випили могорич. Олександра вступила у Петрову хату, котра відтоді мала бути й її хатою (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 67); У закутку базарного майдану.. Любили.. Статечні люди пить могоричі (Максим Рильський, III, 1961, 171); [Мордохай:] Могорич — це мазь така, що після неї вже колеса не риплять! (Карпенко-Карий, I, 1960, 157). ♦ Запивати (запити) могорич див. запивати. 2. перен. Плата за послугу, допомогу і т. ін. — Швиденько збігай, Кузьмо, і до Карпця, і до Підіпригори. Скажи, нехай зараз же до мене приходять. А тобі за дорогу — мій могорич (Михайло Стельмах, II, 1962, 94); Чого мій татко не робив! Писав «прошенія» селянам за могорич... Він все умів (Володимир Сосюра, II, 1958, 365).

•