Жальце
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 23:59, 3 грудня 2016; Yvdmytrenko.uk15 (обговорення • внесок)
Жальце, -ця, с. Ум. отъ жало.
Зміст
Сучасні словники
ЖАЛЬЦЕ
жальце́ іменник середнього роду
- Але: два, три, чотири жальця́
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 508.
ЖАЛЬЦЕ́, я́, с. Зменш.-пестл. до жа́ло́. Скоро занюхає [бджола-сторож] чужу бджолу порожню, так зараз викидає.. Тоді її голодну гостю жальцем у спину: «Не лізь, вража дочко, до чужого улія» (Март., Тв., 1954, 313); * Образно. Петро аж зіщулився від цих слів. Який же язичок у його коханої! Все життя тепер він буде відчувати його жальце (Чаб., Тече вода.., 1961, 178).
