Невільничок

Невільничок, -чка, м. Ум. отъ невільник. Невільничок

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

НЕВІ́ЛЬНИК, заст. НЕВО́ЛЬНИК, а, чол. 1. Те саме, що раб. Ходить [віла] скрізь по вулицях, майданах, де стоять невільники на продаж, та шукає свого побратима (Леся Українка, I, 1951, 390); Петро положив йому гаман грошей за пазуху на викуп невольника з неволі (Пантелеймон Куліш, Вибр., 1969, 196); На цьому судні везли негрів-невільників (Видатні вітчизняні географи.., 1954, 61). 2. Той, кого взяли в полон або насильно поневолили. — Хто там у вагоні? — обережно запитує Панько.. — Невільники... Женуть до Німеччини... (Юрій Яновський, I, 1954, 184); Багато невільників втікало ще по дорозі.., як тільки ешелони заходили в лісисті місця України (Віталій Логвиненко, Давні рани, 1961, 94); // заст. Ув'язнений, арештант. Він сам порядкував переселенням до цих комірок і одразу зажив поваги серед невільників (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 175); Невольник кайданами дзвоне Та куряву шляхом зрива (Павло Грабовський, I, 1959, 300); * У порівняннях. Тоскно, мов невільник із тюрми, дивлюся в сіру каламуть (Валентин Речмедін, Твій побратим, 1962, 199). 3. Людина, яка перебуває під владою кого-, чого-небудь, позбавлена свободи. Князі та їх бояри силуються ослабити і розірвати громадські вільні порядки по селах, щоб опісля роз'єднаних і розрізнених людей тим легше повернути в невольників і слуг (Іван Франко, VI, 1951, 36); — Скрізь треба платити й мастити, щоб не бачити своїх дітей невільниками в багацьких та панських маєтках (Петро Козланюк, Ю. Крук, 1957, 345);