Відволати

Відволати, -лаю, -єш, гл. Первоначально значило: отозвать, теперь употребляется въ выраж. Біду відволати. — Избавиться отъ бѣды. Мені тебе хоч жалко, мила, біди не можно одволать. Греб. 339. Відволати или відволати від смерти. Спасти отъ смерти, отходить. Бабусю Настю поховали і ледве, ледве одволала Трохима діда. Шевч. Він мене од смерти одволав. Рудч. Ск. І. 128.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

УКРЛІТ.ORG

ВІДВОЛА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм. 1. Вилікувати важкохворого старанним доглядом. Бабусю Настю поховали І ледве-ледве одволали Трохима діда (Шевч., І, 1951. 316).

2. заст. Запобігти здійсненню чогось неприємного або небезпечного. Мені тебе хоч жалко, мила. Біди не можна одволать (Греб., І, 1957, 106); [Горпина:] Спасибі вам, голубонько, що відволали мене від напасті!.. (Кроп., II, 1958, 292); Може пощаститься Сю жертву з горла смерті відволать (Фр., XI, 1952, 263).

відволати

    Словник української мови
  Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ВІДВОЛАТИ, аю, аєш, док., перех., розм. 1. Вилікувати важкохворого старанним доглядом. Бабусю Настю поховали І ледве-ледве одволали Трохима діда (Тарас Шевченко, I, 1951, 316). 2. заст. Запобігти здійсненню чогось неприємного або небезпечного. Мені тебе хоч жалко, мила, Біди не можна одволать (Євген Гребінка, I, 1957, 106); [Горпина:] Спасибі вам, голубонько, що відволали мене від напасті!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 292); Може пощаститься Сю жертву з горла смерті відволать (Іван Франко, XI, 1952, 263).

vidvolaty

Ілюстрації