Снідання

Словник Бориса Грінченка Снідання, -ня, с. Завтракъ. Співання в пятницю, а снідання в неділю ніколи не минеться. Ном. № 539. Ум. Сніданенько, сніданнячко. Чуб. III. 77. За чужої матінки сніданенька не буде. О. 1862. IV. 7.СНІДА́НОК, нку, чол. 1. Їжа, признач. для споживання вранці. З'їв [Аркадій Петрович] без апетиту сніданок і пішов по хазяйству (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 396); Хазяїн збудив Шевченка о шостій годині. На столі вже чекав ситий і смачний сніданок (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 90). 2. Те саме, що снідання 1, 3. По готелях глухо гудуть -вже гонги, скликаючи на сніданок (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 413); Після сніданку губернатор показав гостям своїх коней (Олександр Довженко, Зачарована Десна, 1957, 439); // у знач. присл. сніданком. Коли снідають. — Ну, зараз на добраніч. Я ще маю обмізкувати цю справу, а сніданком, — стишує [Чорнокнижний] голос, — непомітно приходьте до мене... (Михайло Стельмах, I, 1962, 449). Добрий сніданок — останні години ранкової пори. Вже в добрий сніданок другого дня прибіг посланець (Іван Ле, Вибр., 1939, 52); В добрий сніданок підійшов [Чорноус] до села, де жила дружина покійного друга (Євген Кравченко, Сердечна розмова, 1957, 16); Другий сніданок: а) їжа, признач. для споживання незадовго до обіду; б) час незадовго до обіду, признач. для споживання їжі. Ще до обіда [обіду], перед панським другим сніданком, панна Юзя пробігла мазурковим кроком по довгій жовтенькій, мов золотій, стежці до альтанки (Леся Українка, III, 1952, 666); Палити на сніданок див. палити; Сонце (сонечко) підбилося (підійшло, піднялося і т. ін.) на сніданок — те саме, що Сонце (сонечко) підбилося (підійшло, піднялося і т. ін.) на снідання (див. снідання). Як сонце піднялося на сніданок, Катерина одержала у Генріха кривавицею затруджені гроші (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 79). ▲ Віддати (віднести, залишити і т. ін.) мишам на сніданок що — не цінуючи чого-небудь, занедбувати його, доводити до псування. В бібліотеці.. висять портрети поважних предків; дивляться вони розумними очима на виснажених нащадків, що не тільки не заклали нової бібліотеки, а навіть стару оддали мишам на сніданок (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 154).