Кивати

Кива́ти, -ва́ю, -єш, одн. в. кивнути, -вну́, -неш, гл. 1) Кивать. Хоч поміра, а таки пальцем кива. Ном. № 3339. Кива головою, наче кобила в спасівку. Ном. № 2418. Не кивай на мене чорними бровами. Мет. 16. 2) Махать. Кивнув на чуру і чура сів коло його. K. ЧР. 248. Кивати дзвонами. Звонить. За шинкаром молоденьким дзвонами кивають, а шинкарку Явдосеньку кіньми ростягають. Гол. Кивати п’ятами. Шляться, шататься. П’ятами киває, бо діла не має. Ном. № 11049. КИВАТИ, аю, аєш, недок. 1. неперех. Нахиляти голову на знак вітання, згоди тощо. На тлі синього моря пропливає корона золотого волосся. Морські очі встромлені в мене, і біле обличчя привітно киває (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 292); Він підтакував, ухвально кивав головою, компетентно хмикав і орлом позирав навкруги (Юрій Смолич, Сорок вісім.., 1937, 341); * Образно. [Мавка:] Он бачиш, там питає дика рожа: «Чи я хороша?» А ясень їй киває є верховітті: «Найкраща в світі!» (Леся Українка, III, 1952, 199); // Хитати головою, махати рукою або рухати пальцем, подаючи який-небудь знак. Увіходе [увіходить] Іван, теж наряджений, Ївга йому киває головою, щоб ішов до Одарки (Панас Мирний, V, 1955, 238); Зиркнув на берег, а там Коська. Таємниче рукою киває, до себе кличе (Юрій Збанацький, Мор. чайка, 1959, 32). ♦ Кивати п'ятами: а) швидко тікати. Хто встиг, кивав п'ятами, бо татари, тікаючи, займали, де могли, шляхетських коней (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 118); б) блукати, вештатися. П'ятами киває, бо діла не має (Номис, 1864, № 11049). 2. неперех. Рухом голови вказувати на кого-, що-небудь. І кивають, сміючися, На нас головами (Тарас Шевченко, I, 1951, 342); — Ти, мабуть, з ним приятель? — спитав писар, киваючи на мене (Марко Вовчок, VI, 1956, 232); А ще частіше Лялю саму питали [люди]: що чути там? І кивали на схід (Олесь Гончар, IV, 1960, 71). 3. неперех. Ритмічно хитати чим-небудь; махати. Там, по луках, ..кивала сірими вітами собача рожа (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 215); На телеграфному дроті кивала хвостом сорока (Олесь Донченко, Дочка, 1950, 34). 4. перех., діал. Брати (чуже); красти. Коли побачив, що гроші минаються.., перелякався дуже і завзявся — радше зараз згибати [гинути], а не кивати більше тих грошей (Іван Франко, VIII, 1952, 348); Я не рушив би [з каси] зламаного крейцара! Та й нащо мені теє кивати, коли мені люди самі дадуть за вигоду (Лесь Мартович, Тв., 1954, 217). 5. неперех., на що, діал. Зазіхати. Ану хай бідний відважиться рушити трохи хмизу, то зараз б'ють, карають, злодієм таврують: — Нащо киваєш на чуже добро? — питають бідного в суді... (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 4).

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках кивати -а́ю, -а́єш, недок. 1) неперех. Нахиляти голову на знак вітання, згоди тощо. || Хитати головою, махати рукою або рухати пальцем, подаючи який-небудь знак. •• Кива́ти п'я́тами — а) швидко тікати; б) блукати, вештатися.

2) неперех. Рухом голови вказувати на кого-, що-небудь. 3) неперех. Ритмічно хитати чим-небудь; махати. 4) перех., діал. Брати (чуже); красти. 5) неперех., на що, діал. Зазіхати.

Великий тлумачний словник сучасної української мови. - "Перун".

Ілюстрації