Вибути

ВИБУВАТИ, аю, аєш, недок., ВИБУТИ, уду, удеш; мин. ч. вибув, була, ло; мн. вибули; док.

1. неперех. Виходити з числа наявних, залишати місце роботи, перебування, проживання і т. ін. Члени ВЛКСМ, прийняті в КПРС, вибувають з комсомолу з моменту вступу їх у партію, якщо вони не займають керівних постів у комсомольських організаціях (Статут КПРС, 1961, 27); Ранком наша військова частина вибула з Львова (Семен Журахович, Вечір.., 1958, 255).

Вибувати (вибути) з ладу

2. перех. і неперех. Жити, перебувати, працювати де-небудь певний час. — Три роки вибув я на каторзі турецькій, прикований до місця (Борис Грінченко, I, 1963, 345); — Вам треба вибути [на курорті] належний час. Навіть, коли ви вже здоровий (Олексій Кундзіч, Пов. і опов., 1951, 77). Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 357.

Ілюстрації