Журналістика (спеціальність)

Журналістика – суспільно відповідальна професія. В умовах глобалізації інформаційного простору преса, радіо, телебачення, мультимедійні ресурси та комп’ютерні мережі є дієвими важелями управління суспільними процесами, розбудови громадянського суспільства. Чим далі, тим більшою стає потреба у журналістських кадрах нової формації, спроможних до самостійного осмислення державоутворюючих процесів та процесів розвитку суспільства, поглибленого аналізу та об’єктивного донесення інформації до широкої громадськості. ЗМІ називають «четвертою владою» - не тому, що журналісти мають якісь особливі преференції, а тому, що у разі виконання ними професійних обов’язків на високому фаховому рівні вони можуть суттєво впливати на суспільно-громадські відношення та процеси. Зокрема, особливого значення набуває журналістська діяльність у період виборів, оскільки саме із ЗМІ громадяни отримують інформацію, на основі якої вони можуть зробити свідомий вибір та реалізувати своє головне демократичне право – право на обрання представників до органів влади. Отже, розвиток засобів масової інформації, побудова інформаційного суспільства та впровадження високих інформаційних технологій у міжнародно-правову практику та внутрішньополітичну структуру держави ставить на порядок денний необхідність збільшення чисельності спеціалістів, підготовлених до оперативної інформаційно-аналітичної діяльності у галузі суспільних відносин та впровадження їхніх професійних навичок у практичну журналістську діяльність.

Історія виникнення журналістики

Поява інформаційного спілкування

Форми інформаційного спілкування з'явилися вже на зорі людства. Це було необхідним кроком при переході від «первісного стада» до формування людських відносин. Величезну роль у цьому відіграли первинні форми праці формувалися людей, в процесі організації якого виникала необхідність обміну «повідомленнями». Спочатку це були знаки (у тому числі звукові), а потім стала виникати членоподільна мова. Так потреба в обміні інформацією призвела до розвитку форм знакового спілкування. Це знакова спілкування сприяло згуртуванню людей при організації поведінки в характерних для первісно-общинного ладу областях діяльності. При цьому знакова і більш за все несе інформацію мовне спілкування виступало як складова частина всього життя людей. Інформаційне спілкування, в якому опинилися, задіяні зір і слух, було потужним чинником впливу на людей і, що особливо важливо, - впливу у сфері громадського думки, яке тоді було чи не головною духовно організуючою силою в життєдіяльності людських спільнот. Мова, жест, міміка стали чинниками формування уявлень про навколишній світ і способом впливу на поведінку людей як членів спільнот вже при первісному ладі. Зв'язка «інформація - громадська думка» свідчить про те, що провісники майбутніх масово-інформаційних процесів стали зароджуватися в далекі часи.

Поява ораторських виступів

З виникненням держави форми громадського життя ускладнилися, розвернулися процеси поділу праці, сформувалися політичні інститути і з'явилися професійні політики. У цей час особливо активну роль у поширенні громадської інформації відіграють оратори. Політична діяльність великих ораторів давнини, зокрема, Демосфена (Греція) та Цицерона (Рим), являють яскравий прояв того, що можна вже з великою певністю назвати пражурналістской діяльністю, - цілеспрямоване поширення в масі людей відомостей, що роблять на них ідейно-психологічний вплив, формують їхні думки, уявлення, прагнення, що спонукають до тих чи інших діями. З давніх часів і до наших днів усні виступи ораторів були і залишаються найважливішою формою масово-інформаційної діяльності. Представники державної влади розсилали для оповіщення підданих своїх гінців: глашатаїв, дяків, герольдів. З усними формами поширення інформації пов'язані широко побутують зараз слова - «форум» (площа зборів у Римі), «Трибуна» (виборні посади), «віче» (збори у слов'ян), «дума» та ін Багато з них збереглися в назвах газет і журналів, що свідчить про міцних зв'язках журналістики з пражурналістіческімі явищами. Традиції ораторських виступів широко використовувала церква і релігійні діячі, що стояли на чолі масових рухів. Політичне красномовство було складовою суспільно-політичної діяльності вже в XVIII столітті, а пізніше виявилося важливим атрибутом парламентської культури, взагалі виступів перед широкою публікою, у тому числі на мітингах і зборах.

Поява письмових форм передачі інформації

Одночасно з усними розвивалися письмові форми масової інформаційної діяльності. Пізніше виникли прокламації, листівки та ін На їх основі сформувалися жанри публіцистики. Широко увійшли до журналістську практику. Всі ці форми суспільної комунікації виникли в давнину як форми пражурналістской діяльності. Тоді ж з'явилося й якусь подобу газети. У великих стародавніх державах усні форми поширення відомостей виявилися недостатніми, так само як і розсилання з гінцями письмових повідомлень. Тому виникли «писані» форми власне пражурналістікі - подібності газет у вигляді зведень актуальних матеріалів різного роду.

Особливості спеціальності

Під час навчання студенти мають чудову можливість почати реалізовувати свій творчий потенціал. Перед ними ставиться задача на прикладі професійних зразків самостійно готувати тексти заміток, статей, інтерв’ю, телевізійних сюжетів, матеріалів інших жанрів. Наприклад, під час виробничої практики для студентів 5-6 курсів на телекомпанії «Сатурн» у 2008 році студенти мали змогу спостерігати за роботою професійних тележурналістів та аналізувати методи створення телевізійної продукції. Вони були залучені до самостійного виготовлення телематеріалів трьох основних жанрів – інформаційного, аналітичного, художньо-публіцистичного , а також були ознайомлені з принципами роботи з телевізійною технікою та роботою в кадрі. Метою курсу є знайомство студентів із основами виробництва навчальних фільмів для телебачення. Студенти знайомляться з теорією та практикою телевиробництва на всіх етапах – від проведення дослідження на обрану тему до кінцевих етапів роботи над фільмом. Курс знайомить слухачів із основними типами документальних фільмів, основними прийомами режисури, що використовується у виробництві фільмів.

• можливість самореалізуватися;
• мати творчу характером роботу;
• доносити до людей правду, примножувати в світі добро, боротися за справедливість;
• впливати на формування суспільної свідомості, громадської думки;
• спілкуватися з видатними людьми, прожити цікаве життя;
• першим опинятися в гущині подій, осягати глибинний зміст явищ, причини і наслідки, витлумачувати їх для загалу;
• стати знаменитим, мати гарні заробітки, посідати престижне місце в структурі суспільства.

Журналіст виконує такі функції:

• діяльність у сфері радіомовлення та телебачення;
• діяльність у друкованих ЗМІ;
• діяльність в інформагенції;
• діяльність у сфері агенцій друку;
• діяльність у професійних організаціях (розповсюдження інформації та зв’язок із громадськістю);
• діяльність громадських організацій;
• діяльність політичних організацій;
• консультування з питань журналістської діяльності;
• робота з базами даних;
• рекламна діяльність;
• виконання фоторобіт;
• виконання відеоробіт.

Види діяльності

Підготовлений фахівець володіє прийомами та методами створення сучасної друкованої та аудіовізуальної журналістики. Він може здійснювати такі види діяльності:

1. рекламно-інформаційну;
2. рекламну-управлінську;
3. рекламно-виробничу;
4. рекламно-торговельну;
5. організаційно-рекламну;
6. маркетингово-рекламну;
7. інформаційно-творчу;
8. інформаційно-комунікаційну;
9. інформаційно-управлінську;
10. інформаційно-аналітичну;
11. інформаційно-соціологічну;
12. художньо-творчу;
13. культурно-просвітню;
14. аналітичну;
15. науково-дослідну;
16. експертно-консультаційну.

Дванадцять правил збирання інформації журналістом

1. Вихідна інформація (або тематична ідея) повинна мати загально важливий та/або цікавий для авдиторії аспект, який її безпосередньо стосується.

2. Пошук та збирання інформації починається з перевірки повідомлення, що послугувало відправним пунктом.

3. Певне джерело вважається тим надійнішим, чим нейтральнішим (неупередженішим) є його відношення до теми або події. Якщо джерело представляє специфічні інтереси або причетне до події, то його нейтральність обмежується або взагалі ставиться під питання.

4. Перевіряти спершу слід лише висловлювання, що можуть бути підтверджені фактами при зіставленні свідчень різних джерел. Визначаються суперечливі висловлювання. Метою є досягнення максимально можливої несперечливості.

5. Під час перевірки журналіст повинен ставити запитання до джерел інформації таким чином, щоб інформація ставала щільнішою, зростали її точність і деталізованість. Твердження, що суперечать одне одному, змушують журналіста розширити кількість джерел інформації.

6. Статус інформації (емпірично перевірена, спірна, суперечлива) завжди має повідомлятися авдиторії. У разі неперевіреної або суперечливої інформації слід пояснити дистанцію джерела або взагалі відмовитися від опублікування інформації.

7. Повний процес пошуку і збирання інформації відбувається у два етапи: на базовому рівні перевіряються питання щодо фактів - тільки після цього здійснюється пошук пояснювальних та об ґрунтувальних відповідей на запитання "як?" та "чому?".Перший етап відповідає рівню фактів, другий - рівню тлумачення.

8. Тези чи гіпотези журналіста, який досліджує певну подію, стосуються мотивів (цілей) та причин - і є тлумаченнями. Вони становлять попередні (тобто ще не перевірені відповіді) на запитання "як?" та "чому?"

9. На рівні тлумачення потрібно намагатися опитати по можливості всіх (осіб, групи, табори, партії), які мають відношення до події. Ці опитування необхідно записувати (протокол опитування).

10. Послідовність опитування має визначатися таким чином, щоб опитування проводилося "ззовні всередину", тобто спочатку осіб, які не задіяні у події, а потім тих, які активно або пасивно беруть участь у події чи зазнають негативних наслідків через подію. Ця послідовність фіксується у плані проведення опитування.

11. У разі тем, що містять конфлікт, план проведення опитування має складатися таким чином, щоб розділити осіб, яких потрібно опитати, на групи. У такий спосіб конфлікт отримає також формальне вираження. Як мінімум, слід опитати двох головних контрагентів.

12.У разі тем, що містять конфлікт,журналіст курсує між таборами і використовує предмет конфлікту (твердження, що заперечують одне одного) для того, щоб отримати нову інформацію. Робота журналіста завершується тоді, коли з'ясовано ролі дійових осіб і дано вичерпну відповідь на запитання "чому?"

Профіль випускника

Випускник спеціальності «Журналістика» вміє аналітично мислити, виважено висловлюватися, оперувати зображенням і звуком, налагоджувати контакти між людьми. Це - основа основ журналістського успіху. З необхідних практичних моментів - знання основних елементів публічних виступів і механізму проведення бесід, використання та пошук джерел інформації та перевірка отриманих даних особливо корисні на початковій стадії професійної кар'єри, а також це відмінна можливість продовження навчання на рівні магістра.

Перелік майбутніх посад

---фахівець із журналістики (кореспондент, власний кореспондент, спеціальний кореспондент, коментатор, оглядач у галузях: пресова журналістика, тележурналістика, радіожурналістика, фотожурналістика, інтернет-журналістика, міжнародна журналістика);

---відповідальний випусковий;

---начальник відділу (в газеті, на телебаченні, радіо, в інформагенції);

---менеджер у сфері надання інформації;

---менеджер у сфері журналістики;

---літературний співробітник;

---коректор;

---телеведучий;

---радіоведучий;

---експерт із суспільно-політичних питань;

---консультант із суспільно-політичних питань (у політичних партіях, громадських організаціях).

Перелік дисциплін, що вивчаються

Діючими навчальними планами для студентів - майбутніх бакалаврів і фахівців із редагування й журналістики передбачено вивчення декількох циклів дисциплін. Перший цикл – загальноосвітні гуманітарні й соціально-економічні дисципліни; другий – фундаментальні дисципліни; третій – професійно-орієнтовані дисципліни; четвертий – вибіркові дисципліни. Перший і другий із них є загальними для редакторів і журналістів, а третій і четвертий – суттєво відрізняються. Є дві спеціалізації: реклама й PR (спеціальність "Видавнича справа і редагування"), публіцистика (спеціальність "Журналістика").

• Історія української та зарубіжної журналістики
• Журналістська та редакційна майстерність
• Кореспондент і спеціальний кореспондент у газеті
• Радіожурналістика
• Видавнича справа та редагування
• Міжнародна журналістика
• Теорія масової інформації та комунікації
• Інформаційні війни
• Українська мова за профільним спрямуванням
• Світові комунікаційні системи та інформаційні моделі ЗМІ
• Публіцистика
• Технічне редагування та художнє оформлення видань
• Комп’ютерна графіка
• Текстознавство
• Практична стилістика
• Риторика
• Сучасна книговидавнича справа
• Історія редагування в Україні
• Видавничо-поліграфічні технології та стандарти

Вступникам

Інформацію для вступників Ви можете переглянути за наступними посиланнями:

• Бакалавр
• Спеціаліст
• Магістр

Інфографіка

Ментальна карта

Ментальна карта доступна по посиланню Дисципліни, що вивчаються

Див. також

Журналістика

Журналістика в Україні

Заслужені журналісти України