Жадібний

Жадібний, -а, -е. 1) Жаждущій. 2) Желающій, вожделѣющій. Хто спогляне на жінку жадібним оком, той уже вчинив перелюб. Єв. Мт. V. 28.

З Академічного словника Української мови.

1. чого, до чого. Який дуже бажає чогось, прагне до чого-небудь; охочий до чогось. Тут же.. снувалася рухома юрба люду,
жадібна втіхи, гомону, чаду (Леся Українка, III, 1952, 608); Всім серцем полюбила [Світлана] школу, полюбила малечу — 
їм, таким жадібним до знань хлопчикам та дівчаткам, хотіла присвятити своє життя (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 385);
 * Образно. Поміж них [сосен] і вічнозелені південні породи дерев — з твердим, наче масним листом, жадібним до сонця
й тепла (Юрій Смолич, V, 1959, 563); 
//  Який виражає ці бажання і прагнення. Вона.. дивилась на мене палко, розширеними очима, затримувала дух, ловлячи
кожне слово роману з жадібною цікавістю (Леся Українка, III, 1952, 617); Жадібними очима дивиться Юлдаш на цю
стареньку одноствольну рушничку (Олесь Донченко, I, 1956, 119); 
//  Який не наїдається; ненаситний.  * Образно. І ллється електричний струм, Жадібні живлячи машини 
(Максим Рильський, I, 1950, 182).

2. Який пристрасно прагне до збагачення, наживи; корисливий. — Я рідко бачив людину менше жадібну до грошей, ніж ви
(Леся Українка, III, 1952, 699); Припоручати їх [ключі] комусь із своїх родичок не хотіла — завидющі всі вони, жадібні,
тільки й думають, як би щось привласнити (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 102).
3. рідко. Який дуже хоче пити; спраглий. Швидко І водонос] жадібному люду воду холодну, солодку, з важкої баклажки 
вділяв (Леся Українка, I, 1951, 307);  * Образно. Сніг скупо сіявся цієї зими на жадібні лани

(Олександр Копиленко, Лейтенанти, 1947, 72).