Святенник
Святенник- богомільна людина, яка суворо дотримується церковних обрядів; удавано-побожна, лицемірно-праведна людина
Словник Грінченка
Слово відсутнє
Сучасні словники
- Академічний словник української мови
СВЯТЕ́ННИК, а, чол. 1. Богомільна людина, яка суворо дотримується церковних обрядів. — Ти хоч би для мене прибрався, та обголився, та причепурився. А то став якимсь спасенником та святенником; ти хочеш присвятитись, а я хочу жити й любити! (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 393); Комісарові Олів'єро навіть на думку не спадало, що під чорною сутаною богобоязливого святенника билося полум'яне серце патріота (Юрій Бедзик, Вогонь.., 1960, 76). 2. Удавано-побожна, лицемірно-праведна людина. На роду мені написано: Не цуратися утіх. Так скажіть мені, святенники: Чи на мене пада гріх?! (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 296). Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 101.
