Чин
Чин, -ну, - дія, дійство, діяльність.
Інші значення
- посада в Російській імперії (військова, цивільна, церковна).
- інша назва військового звання в Війську Запорозькому; надавалося із відповідною посадою (урядом).
- чернечий орден.
- буква грузинської абетки.
- стародавня назва Китаю, точніше південних, землеробських областей, на відміну від північних, степових і кочівницьких (які в стародавніх джерелах називалися Китай). Зустрічається у грамотах Марко Поло — «Чин і Мачин», у сучасних мовах народів Західної Європи — China тощо. Популярність назви Чин (Чина) у західних європейців пояснюється тим, що вони контактували переважно з Чиною, сучасним південним Китаєм, через морські порти, а руські, тюркські і монгольські народи — з Китаєм, тобто сучасним північним Китаєм, через степові шляхи.
Сучасні словники
- 1. Черговий розряд, ранг за встановленим порядком проходження військової і цивільної служби. Любили його [Багратіона] в армії за мужність, справедливість, за те, що турбувався за кожним, незважаючи на чини і стан (Панас Кочура, Золота грамота, 1960, 94); — Ваше прізвище? — Федоров. — Чин? — Колишній полковник (Олександр Довженко, I, 1958, 165); [Самосад:] В яких чинах служили? [Ромодан:] Полковником, (Олександр Корнійчук, II, 1955, 281); Сьогодні за сином ще до схід сонця заїжджали льотчики з полігона, всі в офіцерських чинах (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 63);
// У дореволюційній Росії — звання державного службовця за табелем про ранги. Він мав чин канцеляриста (Іван Котляревський, I, 1952, 252); Одинадцяти років він дістав чин титулярного радника (Олексій Полторацький, Дит. Гоголя, 1954, 49); Біля кіоту висіла в рамці якась грамота. Підійшовши, я прочитав: це був патент на чин прем'єр-майорові Качалову (Олекса Стороженко, I, 1957, 234); [Шевченко:] Як новий ваш чин? Здається, ви вже «тайний» (Іван Кочерга, III, 1956, 162); // церк. Духовний сан, стан. Не закаляє вона чину чернечого, а ще, не дивлячись на її молоді літа, буде служити приміром для других (Панас Мирний, V, 1955, 82).
- В чинах бути, заст., розм. — займати високу службову посаду; Дійти (добути і т. ін.) чину якого; Дослужитися до чину якого, заст. — служачи, досягти, домогтися певного службового рангу, звання, посади. Мій панотець — князь, великого чину дойшов [дійшов]... (Марко Вовчок, I, 1955, 258); Як я піду на скарбову службу, добуду чинів, обвішаюсь хоч маленькими орденами… о! тоді інша справа! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 179); Дослуживсь до чину, Та й вернувся в село своє І служить покинув (Тарас Шевченко, II, 1963, 129); Чин чином; Чин по чину — так, як слід. — Заїдете до фельдшера? — Неодмінно. Кусень сала везу йому. Все буде чин чином (Михайло Стельмах, II, 1962, 184); Хома запевняв майора, що канат лежить у нього чин чином у передку (Олесь Гончар, III, 1959, 203); Розпочав я чин по чину Свою непевну писанину (Василь Мисик, Біля криниці, 1967, 252).
- . уроч. Службовець того або іншого службового розряду. В ложах чини дипломатичного корпусу (Радянська Україна, 18.III 1946, 2); Ходили чутки, що з головнокомандувачем прибудуть у Чаплинку, крім вищих чинів ставки, також всі акредитовані в Криму іноземні військові аташе (Олесь Гончар, II, 1959, 350);
// заст. Особа, що займала високе соціальне становище в суспільстві, наділена високими правами. Лакей улесливо, наче перед великими чинами, відкрив людям чавунні ворота й поніс отерпле тіло у палац (Михайло Стельмах, I, 1962, 627); // заст. Особа, яка виконувала певні ритуальні обов'язки. Залишилися у сучасному весіллі й так звані весільні чини — світилки, дружки, бояри, які по-традиційному розміщуються за столами (Народна творчість та етнографія, 1, 1957, 95).
Нижній чин див. нижній.
- заст. Діяльність, дія, праця. — Не маю я до письменства хисту. Чин живий, або живеє слово — се талан мій (Леся Українка, III, 1952, 291).
