Чіплятися
Чіпля́тися, -ля́юся, -єшся, дієсл. - зачіпати кого-, що-небудь за щось. Вона йшла лугом, зеленою високою травою, їй любо так іти по тому пелехатому килимі, трава чіпляється за ноги, перечіпає... (Панас Мирний, III, 1954, 350); Наша підвода спинилась побіч кількох інших, що чіплялися колесами одна за одну й затримували збентежені коні, які рвались урозтіч (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 91); Яблуневе гілля, метляючись, чіплялося за дах (Анатолій Шиян, Переможці, 1950, 69); // Натикаючись на що-небудь, чіпати його під час руху, зачіпатися за нього. Калітеску ледве йшов, чіпляючись ногами за коріння (Віталій Петльований, Хотинці, 1949, 175); Каламутні хмари чіпляються за скелясті верховини (Василь Кучер, Полтавка, 1950, 25); Коса чіпляється за купини й кущі. Серед частих стовбурів немає розмаху (Олександр Ільченко, Вибр., 1948, 32); * Образно. Далеко за луками — оком не вловиш — працювали дівчата. Звідтіля линула, над парком пролітала, чіплялась за тополі гостроверхі пісня (Натан Рибак, Помилка.., 1956, 258); // Приставати, прилипати до кого-, чого-небудь (про щось чіпке, в'язке, липке). Брів [Давид] бур'яном у двір, де будівлі цегляні. Чіплялись реп'яхи до шинелі (Андрій Головко, II, 1957, 17); // перен. Затримуватися, зосереджуватися на чомусь (про очі, погляд, думки і т. ін.). Мій погляд чомусь чіпляється за білу блискучу ложку, що й досі хилитається в тарілці (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 162); // перен., розм. Огортати, охоплювати когось (про відчуття). Оксен йшов селом, дразливий і гнівний, і цей гнів чіплявся до нього кожного ранку, як тільки він прокидався від сну (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 27). // Братися, хапатися руками за що-небудь, утримуватися за щось певним чином. Він буде плазувати, чіплятиметься не тільки руками й ногами, а й зубами навіть, а таки вилізе з цих мочарів (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 367); Настя зирк — та й охолола: чіпляючись за лозу, на берег видирався інспектор (Степан Васильченко, I, 1959, 223); Коли вони схопилися, під ними осунувся ґрунт, і тепер обидва руками чіплялися за берег, намагаючись встояти проти швидкої течії (Микола Трублаїні, I, 1955, 127); А тут іще й Остапко розіскімливсь, за спідницю чіпляється, — ляснула (Андрій Головко, II, 1957, 199); // на що. Хапатися за який-небудь рухомий транспорт. — Що це за пустощі! Це ж не трамвай, на який чіпляються хлопчаки! (Оксана Іваненко, Вел. очі, 1956, 59); Нові пасажири тим часом валять у вагон з безконечними клунками, лантухами, спотикаються на рейки, тиснуться, чіпляються на буфери (Іван Микитенко, I, 1957, 103); // Хапатися чим-небудь гострим, загнутим і т. ін. за щось, повисаючи на ньому. Чіпляється дятел за кору дерева і лазить, куди захоче (Олександр Копиленко, Як вони.., 1948, 95); Вони [жучки] ворушили ніжками, чіплялись за пальці, вперто не хотіли пролазити у вузеньку шийку пляшки (Олесь Донченко, VI, 1957, 57); Королів цвіт та кручені паничі, в'ючись по лозі, сягали навислого гілля і чіплялись за нього своїми пагінцями (Олесь Гончар, IV, 1960, 40); // Ловитися на гачок. Ми ходили купатися й ловити рибу.., на гачок чіплялися черепахи й зрідка в'юни (Юрій Яновський, II, 1958, 225); // перен., розм. Намагатися заручитися чиєю-небудь підтримкою, спиратися у своїх діях на кого-, що-небудь. Європейська буржуазія судорожно чіпляється за вояччину і реакцію із страху перед робітничим рухом (Ленін, 23, 1972, 139).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 342.