Згуба
Словник Грінченка
Згуба, -би, ж. 1) Потеря. Чия згуба, того гріха повна губа. Ном. № 7452. 2) Гибель, погибель. Оцей дощ згуба. НВол. у. На згубу людей не можно в завод гнати. НВолын. у. Де він робе мені на сухоту та на згубу. НВолын. у.
Сучасний словник
ЗГУ́БА, и, жін., розм. 1. Те, що загубилось, пропало чи зникло куди-небудь. Щось чорне та тверде випало у нього з-за пазухи і покотилося до рова. Онопрій сягнув рукою по свою згубу, та не встиг захопити її на лету (Іван Франко, III, 1950, 204); В Антона був вигляд людини, що сьогодні знайшла останню згубу з усього розкиданого багатства, яке збирала все життя (Роман Іваничук, Край.. шляху, 1962, 381). 2. рідко. Втрата чогось належного, притаманного кому-небудь. Очевидно, треба якоїсь міцнішої поправки, щоб могти витримати згубу крові і багато безсонних ночей і всякі інші наслідки операції (Леся Українка, V, 1956, 230). 3. Загибель, смерть кого-, чого-небудь. [Руфін:] Такі-то «добрі римські громадяни» колись наш Рим до згуби доведуть! (Леся Українка, II, 1951, 361); І в образі її сумному усіх я бачу матерів, що їх сини пішли на згубу за рідний дім, за рідний край (Володимир Сосюра, II, 1958, 494); — Думають, темні, згарячу не розберемось — де згуба, а де порятунок (Олесь Гончар, II, 1959, 190). ♦ Доводити (довести) до згуби.
Орфографічний словник
| Відмінок | Однина | Множина |
|---|---|---|
| називний | згуба | згуби |
| родовий | згуби | згуб |
| давальний | згубі | згубам |
| знахідний | згубу | згуби |
| орудний | згубою | згубами |
| місцевий | на /у згубі | на /у згубах |
| кличний | згубо | згуби |
