Астрономичний
Астрономи́чний, -а, -е. Астрономическій. К. Іов. Передм. V. АСТРОНОМІ́ЧНИЙдо астрономії. Планетарій подає певну допомогу учням шкіл у засвоєнні астрономічних і географічних знань (Наука і життя, 12, 1956, 29); Астрономічна обсерваторія. ♦ Астрономічні числа (цифри) — про величини, дуже великі в числовому відношенні. Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 69. Термін «астрономічний годинник» в широкому сенсі використовується для позначення будь-якого годинника, який на додаток до часу доби, показує астрономічну інформацію. Ця інформація може включати розташування на небі Сонця і Місяця, позицію сонця на екліптиці і поточний знак зодіаку, зірковий час, а також таку інформацію як місячні вузли (для передбачення затемнень) або поворотна зоряна мапа.
Середньовічні астрономічні годинники часто демонструють Сонячну систему відповідно до геоцентричної моделі. У центрі циферблата зазвичай розміщується диск або сфера, що позначає Землю, яка розміщена у центрі Сонячної системи. Сонце може бути показане як золота сфера (вперше таких прийом використаний в Антикітерському механізмі, II ст. до н. е.), при цьому воно обертається навколо Землі по 24-годинному циферблату. Давньогрецький Антикітерський механізм, датований II ст. до н. е., хоча й не був годинником у традиційному значенні, був оснащений механічним приводом і використовувався для обчислення положення Сонця, Місяця і зірок. Століттям пізніше Цицерон приписував Архімеду і Посідонію використання пристроїв, які по суті виконували подібні функції[1].
У XI сторіччі китайський хоролог, механік і астроном Су Сун створив астрономічний годинник з водним приводом для своєї годинникової башти у місті Кайфин. Цей пристрій вирізняли поєднання спускового механізму, неперервної силової ланцюгової передачі (найбільш ранньої з відомих) і армілярної сфери. Інші ісламські астрономи й інженери того часу також створювали різноманітні астрономічні годинники високої точності для своїх обсерваторій, серед них — замковий годинник (водяний астрономічний годинник) Аль-Джазірі (1206 р.)[2] і годинник-астролябія Ібн аль-Шатира (поч. XIV ст.)[3].
Не цілком зрозуміло яким чином механічні годинники розвивались в Європі на ранньому етапі, проте згідно з загальноприйнятою версією, до 1300–1330 років вже існували механічні годинники (з приводом від гирь, а не води, і з використанням спускового механізму), які були призначені для двох цілей: подавання сигналу та сповіщення (в тому числі про час служби або публічних подій) і для моделювання Сонячної системи. Останнє невпинно розвивалось, оскільки астролябіями користувались і астрономи і астрологи, і цілком логічним було пристосувати годинниковий механізм для поворотного диску, щоб отримати робочу модель Сонячної системи. Дослідник Середньовіччя Лін Вайт відзначає[4]:
« Більшість перших годинників були не стільки хронометрами, скільки демонстрацією картини космосу... Очевидно витоки механічних годинників лежать у складній царині монументальних планетаріїв, екваторіумів і механічних астролябій. » Астрономічні годинники, створені Річардом Воллінгфордським в Сент-Олбанс у 1330-х[5] і Джованні де Донді в Падуї між 1348 і 1364 роками[6], були у своєму роді шедеврами. Вони не збереглись до теперішнього часу, проте існують детальні описи будови цих пристроїв, що дозволило виготовити їх реконструкції. Воллінгфордський годинник міг показувати Сонце, Місяць (вік, фази і вузли), зірки і планети, і мав також колесо фортуни та індикатор рівня припливу і відливу біля Лондонського мосту. Годинник де Донді являв собою семикутну конструкцію з 107 рухомими елементами, він показував положення Сонця, Місяця і п'яти відомих на той час планет, а також релігійні святкові дні[6].
Обидва ці годинники, й інші подібні до них, були можливо не настільки точними, як би хотілось їх творцям. Передатні відношення елементів механізму могли бути відмінно обчислені, проте точність при їх виготовленні залишалась обмеженою технічними можливостями того часу. Крім того, на відміну від складних сучасних зубчатих механізмів, годинникові механізми майже всіх цих годинників до XVI століття були простими спусковими механізмами з похибкою щонайменше пів-години на добу.
Астрономічні годинники споруджували як показові зразки, щоб справляти враження, а також з освітньою метою. Складність задачі у виготовленні подібних шедеврів, означала, що годинникові майстри будуть надалі їх виготовляти для демонстрації своєї технічної майстерності, а також заможності своїх замовників. Популярність такого типу приладів пояснюється також певним філософським образом упорядкованого, прекрасно організованого Всесвіту, який відповідав світогляду готичної доби.
Зростання інтересу до астрономії протягом XVIII століття оживило інтерес до астрономічним годинників, але вже скоріше у зв'язку з точною астрономічною інформацією, яку могли надавати маятникові годинники, ніж з їх філософським змістом.
Приклади[ред. • ред. код] [icon] Цей розділ потребує доповнення. (січень 2013) Див. також[ред. • ред. код] Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Астрономічний годинник Астраріум Армілярна сфера Астролябія Планетарій Примітки[ред. • ред. код] Вгору ↑ Cicero, De Natura Deorum, ii, 34. Вгору ↑ Hill, Donald R. (May 1991). Mechanical Engineering in the Medieval Near East. Scientific American. с. 64–69. (cf. Hill, Donald R. Mechanical Engineering. Архів оригіналу за 25 December 2007. Процитовано 2008-01-22.) Вгору ↑ David A. King (1983). «The Astronomy of the Mamluks», Isis 74 (4), p. 531–555 [545-546]. Вгору ↑ White, Lynn Jr. (1966). Medieval Technology and Social Change. Oxford Press., p.122-123 Вгору ↑ Whyte, Nicholas. The Astronomical Clock of Richard of Wallingford. personal website. Архів оригіналу за 4 May 2008. Процитовано 2008-04-24. ↑ Перейти до: а б Burnett-Stuart, George. De Dondi's Astrarium. Almagest. Computastat Group Ltd. Архів оригіналу за 30 May 2008. Процитовано 2008-04-21. Література[ред. • ред. код] Joseph, Needham (1986). Science and Civilization in China: Volume 4, Physics and Physical Technology, Part 2, Mechanical Engineering. Taipei: Caves Books Ltd. John North. God's Clockmaker, Richard of Wallingford and the invention of time. Hambledon and London, 2005. Tor Sørnes. The Clockmaker Rasmus Sørnes. Borgarsyssel Museum, Sarpsborg, 2003 Norwegian edition, and 2008 English edition (available from the museum). King, Henry Geared to the Stars: the evolution of planetariums, orreries, and astronomical clocks, University of Toronto Press, 1978 Категорії: Історія астрономіїАстрономічні годинники
