Цвірчок
Цвірчок, -чка, м. = Цвіркун. Вх. Уг. 274. См. Цвірчок.
Зміст
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ЦВІРКУ́Н, а, чол. Комаха підряду прямокрилих, яка тертям крил створює тріскучі звуки. Благаю бога, щоб світало, Мов волі, світу сонця жду. Цвіркун замовкне; зорю б'ють (Тарас Шевченко, II, 1963, 66); Тихо-тихо в хаті. Чути лише цвіркуна за комином (Данило Мордовець, I, 1958, 204); Незабаром з дупла показався чорний цвіркун, на ввесь рот позіхаючи та ногою голову почухуючи (Панас Мирний, IV, 1955, 302); // Польова комаха цієї родини; коник. В урочистій тиші чулось лиш бухання моря та срібне, мелодійне цвірінькання південного цвіркуна (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 293); Шелестіло колосся, й стомлено співали цвіркуни (Олесь Донченко, IV, 1957, 256); Під вербами співають польові цвіркуни (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 57); Дорослий [степовий] цвіркун пошкоджує тютюн, бавовник, льон, пшеницю, жито, кукурудзу, овочеві культури, горох, сочевицю, квасолю тощо (Шкідники і хвороби .. рослин, 1956, 109); * Образно. — Ей ти, цвіркун! — гукнув він одному з них [стражників] (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 95); * У порівняннях. — Це вишкварка, а не Оникій! Побіг, неначе його хтось впік гарячим залізом. Нацвірчав повний садок, як цвіркун (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 199); Розгомонівся Савка один на ввесь коридор, як цвіркун у порожній хаті (Степан Васильченко, Вибр., 1950, 113). ♦ Цвіркуни тріщать в голові див. тріщати.
Ілюстрації
|
|
|
