Медяник
Медяни́к, -ка, м. 1) Медовый пряникъ. Той купує горілку, той медяників. Левиц. 2) Раст. a) Galium verum L. ЗЮЗО. І. 123. б) Primula officinalis. L. ЗЮЗО. І. 132. — Veris. ЗЮЗО. І. 171. Ум. Медяничо́к.
Сучасні словники
МЕ́ДЯНИ́К, я́ника́, ч. Медовий коржик. Шматок чорного засохлого хліба, що ви ледве вгризете його зубами, здається краще найсолодшого медяника (Мирний, IV, 1955, 320); — Іди, іди та постав нам мерщій на стіл усе, що є! — гукав Бульба услід жінці. — Нам не треба пампушок, медяників… маковників та всяких там пундиків! (Довж., І, 1958, 219).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 666.
медя́ни́к (зменшене — медя́ничо́к) = медівни́к —
1) рід печива у вигляді медового коржика, пряника, який виготовляли з киплячого меду з додаванням до нього борошна; дарували щедрувальникам, посівальникам, колядникам, ними ж обдаровували на свята своїх хрещеників хрещені батьки, а «онуків» баби-повитухи та ін. — Іди, іди та постав нам мерщій на стіл усе, що є! — Гукав Бульба услід жінці. — Нам не треба пампушок, медяників… маковників та всяких там пундиків! (О. Довженко); — Зрозумійте, маю свято, А роботи ще багато… Чи спеклись медівники, Чи готові пиріжки? (Олександр Олесь); Йому медяничок, А їй не мудрую хустину, Собі ж несе на постоли Ременю доброго (Т. Шевченко);
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 359.
Ілюстрації
|style="width:20%; padding-top:1em;"| x140px
