Вивірка

Ви́вірка (лат. Sciurus від грец. σκιά — тінь, грец. οὐρά — хвіст), або білка — рід гризунів родини вивіркових. Вивірка пристосована до життя на деревах. Включає багато видів, поширених в лісах Європи, Азії й Америки. Вивірки належать до групи немишовидих гризунів.

Зміст [сховати] 1 Надродові таксони 2 Найближчі родові групи 3 Назва роду українською мовою 4 Вивірка у художній літературі

Надродові таксони

Рід вивірка (Sciurus) є типовим для родини вивіркових (Sciuridae) та всіх його мотрійкових складових: триби Sciurini та підродини Sciurinae. У свою чергу, родина вивіркових є типовою для надродини вивіркуватих (Sciuroidea), підряду вивірковидих (Sciuromorpha) та групи підрядів «вивіркощелепні», або «сціурогнати» (Sciurognathi). Тобто, повна мотрійка має такий вигляд (цифри за [1]):

рід вивірка — Sciurus (один з 5-ти родів триби Sciurini) триба вивірки — Sciurini (одна з двох триб підродини Sciurinae) підродина вивіркові — Sciurinae (одна з 5-ти підродин родини Sciuridae) родина вивіркові — Sciuridae (одна з трьох родин підряду Sciuromorpha) підряд (або інфраряд) вивірковиді — Sciuromorpha (три родини) групи підрядів (або підряд) «вивіркощелепні», або «сціурогнати» (Sciurognathi). Найближчі родові групи[ред. • ред. код] Найближчими до вивірок гризунами є чотири роди, що разом з вивіркою входять до складу триби Sciurini:

триба Sciurini рід Microsciurus (3 види) рід Rheithrosciurus (1 вид) рід вивірка — Sciurus (28 видів) рід Syntheosciurus (1 вид) рід Tamiasciurus (3 види)

Назва роду українською мовою[ред. • ред. код]

За словником Б. Грінченка, «Вивірка, -ки, ж. Бѣлка»[2]. В українській теріологічній літературі існує дві версії родової назви Sciurus.

1920/1927 вивірка, білка (Шарлемань, 1920, 1927), 1925 вивірка (Храневич, 1925), 1928/1931 вивірка (Паночіні, 1931) 1930 вивірка, білка (Українська загальна енциклопедія, Іван Раковський (гол. ред.)) 1938/1952/1965 білки (Мигулін, 1938; Корнєєв, 1952, 1965), 1956 білка, вивірка (Татаринов, 1956), 1983 білка, вивірка (Маркевич, Татарко, 1983), 1997 вивірка (Загороднюк, Покиньчереда, 1997), 1999–2006 вивірка (Загороднюк, 1999, 2004, 2006; Дулицкий, 2001), 2005/2006 вивірка (білка) (Делеган та ін., 2005; Булахов, Пахомов, 2006). У працях до 1932 року і після 1991 переважає назва вивірка, у період 1933–1991 року назву «вивірка» ставили синонімом до «білка» або вилучали.

Вивірка у художній літературі Вивірка доволі часто згадується в українській художній літературі. Наведемо кілька прикладів:

Ольга Кобилянська, повість «Через кладку» (1913): Тут і там ставали ми, здержувані зчудовано блискавичними скоками вивірки по струнких соснах, і мовчали. Іван Ле, повість «Кленовий лист» (1960): Під час відпочинку Роман виліз на дерево і ганяв вивірку на невимовну втіху дівчаток. Олександр Кузьменко, замальовка «Зустріч» (1968): Притулившись до дерева, я упродовж усієї боротьби розважаю: сонячна вивірка щастя мешкає поряд із тим, хто жадає володіти нею, однак переплигує на інше місце, як тільки людина намагається перехопити її собі в обладу. Іван Багряний, «Тигролови» (1944): Перед очима, по буйній яскравій зелені, бігали сонячні зайчики. Десь реготала вивірка. Дмитро Павличко, «Поля, немов токи скляні» (1965): Край хати — журавель-батіг, Соснова кучерява шапка, Де сонця золотий горіх Тримає вивірка у лапках.