Хомут
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980).
ХОМУ́Т, а, чол.
1. Шийна частина кінської упряжі, що являє собою дерев'яний остов (кліщі), вкритий м'яким валиком. Свирид не забарився з конем, швидко вивів, накинув хомут, завів у оглоблі (Панас Мирний, I, 1954, 267); Забравши хомут, віжки, черезсідельник, повісивши на шию дугу, Григір рушив до конюшні (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 100); * У порівняннях. Не розумію, нащо вони роблять такі вузькі рукави і такі широкі, виложисті коміри, як хомути (Леся Українка, III, 1952, 675). 2. перен., розм. Що-небудь украй обтяжливе, важке для когось. За свій труд попав у хомут (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 81); — Скільки батько землі купив через банк? — Чотири десятини, — Маєтком назвати не можна, але хомут добрий на шию. І головне — дивно: як людина звикає до цього хомута! (Андрій Головко, II, 1957, 434); — Не я, а вона, Варя, збирається заміж. Їй плаття шиємо. Мені хомута на шию не треба (Олесь Донченко, V, 1957, 288). ♦ Надягати (вішати) хомут (хомута) на кого, кому — обтяжувати непосильним тягарем, працею кого-небудь. 3. техн. Деталь у вигляді зігнутого в скобу стержня або кільця для кріплення чого-небудь.
Див. також
uk.wikipedia.org
Джерела та література
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 123.
