Турчин
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 20:45, 18 жовтня 2016; Oipodaneva.fpmv16 (обговорення • внесок)
Словарь Б. Д. Грінченка
Турчин, -на, м. Турокъ. Оттаке то! тяжко, тату, із своєї хати до турчина поганого в сусіди прохатись. Шевч. Ум. Турчи́нонько. Гол. І. 50.
Академічний словник
ТУ́РЧИН, а, чол., заст. Турок. — Тяжко, тату, Із своєї хати До турчина поганого В сусіди прохатись (Тарас Шевченко, II, 1963, 344); Ледве він [Остап] встиг забачити взброеного [озброєного] турчина (Марко Вовчок, I, 1955, 328); Рвався неситий турчин У ці гори ясні, І пішов проти ворога він Та й поліг на війні (Любов Забашта, Вибр., 1958, 76);
// збірн. Турки. Ой, не дивись, султане, За море к Ацхуру: Там достав уже й достане Турчин добре в шкуру (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 167).
