Туреччина

Туреччина, Турещина, -ни, ж. Турція. Пішов москаль в Туреччину. Шевч.

Туре́ччина (тур. Türkiye), офіційна назва Турецька Республіка (тур. Türkiye Cumhuriyeti) — країна, що лежить в Азії між Чорним і Середземним морями, межує на сході з Вірменією, Грузією й Іраном, на південному сході з Іраком і Сирією, на заході з Грецією й Егейським морем, на північному заході з Болгарією. На території країни, крім турків, проживають значною мірою курди (близько 12 млн осіб), вірмени, греки, араби, лази, аджарці, євреї, ассирійці, болгари, албанці, боснійці, хорвати. Член Міжнародного банку реконструкції й розвитку і Міжнародного валютного фонду (з 1947). Член Організації Чорноморського Економічного Співробітництва, НАТО, ООН, кандидат до Європейського Союзу. Сучасна Туреччина, чиїм попередником була 600-річня Османська імперія, виникла на політичній карті світу після Першої світової війни.

Географія. Природа

Туреччина простягається із заходу на схід приблизно на 1450 км, а з півночі на південь — на 480 км. Сухопутний кордон має довжину 2628 км, а берегова лінія — 7168 км. Європейська частина країни, площею 23,764 тис. км², межує на півночі з Болгарією, омивається водами Чорного моря та протоки Босфор на сході і Мармурового моря та протоки Дарданелли на півдні, а на заході межує з Грецією й має вихід до Егейського моря. Азійська частина Туреччини, площею 755,688 тис. км², на півночі широким фронтом звернена до Чорного моря і межує з Грузією й далі на схід з Вірменією, на малому відтинку з Азербайджаном і з Іраном, а на півдні з Іраком і Сирією. Південні рубежі утворює Середземне море, західні — Егейське море.

Більша частина території Туреччини лежить в межах Анатолійського плоскогір'я (на заході) і Вірменського нагір'я (на сході). Переважають висоти від 800 м на заході до 2000 м на сході. На півночі розташовані Понтійські гори (до 3937 м), на півдні — хребти системи Тавра (до 3726 м). Найвища вершина Туреччини — згаслий вулкан Великий Арарат (5165 м) на Вірменському нагір'ї. Інші вулкани: Сюпхан, Немрут, Ерджіяс. У горах Вірменського нагір'я беруть початок великі ріки Тигр, Євфрат, Кура, Аракс. Основні ріки Анатолійського плоскогір'я — Кизил-Ірмак, Сакар'я. На внутрішніх плоскогір'ях — великі безстічні солоні озера Ван і Туз. Переважають степи і напівпустелі.

Клімат Туреччини надзвичайно різноманітний. Центральна Туреччина — це континентальний клімат з холодною сніжною зимою й спекою влітку. На західному і південному узбережжі країни майже весь час тепло — субтропічний, середземноморський клімат. Купальний сезон на узбережжі Егейського і Середземного морів починається в квітні і закінчується в листопаді. На північному побережжі країни морський клімат вологий і помірний. У західній половині випадає понад 1000 мм опадів на рік, у східній половині в середньому 2500 мм опадів на рік.

Історія

Недавня історія. Незалежна республіка, яку очолював Мустафа Кемаль (Ататюрк) з 1923, перші вільні вибори проведені в 1950; Аднан Мендерес став прем'єр-міністром, але був страчений після військового перевороту 1960. До 1982, поки не була прийнята нова конституція, армія контролювала всю діяльність держави, жорстоко придушуючи всю політичну діяльність, що викликало міжнародну критику. У 1983, коли Тургут Озал став прем'єр-міністром, заборона на політичну діяльність була знята. Озал був обраний президентом у 1989, у тому ж році Туреччині було відмовлено в членстві в ЄС. У 1991 Туреччина виступила на стороні коаліції ООН проти Іраку у війні в Перській затоці. Конфлікт із курдською меншістю триває. Озал помер, його місце посів Демірель у 1993.

Населення

Населення Туреччини становить 72,5 мільйонів осіб. Судячи з перепису 2009 року темпи його зростання становлять 1,45% на рік. Середня щільність населення - 92 людини на км², частка населення, що проживає в міських районах становить 75,5% від загальної кількості населення, тоді як, ще століття тому ця цифра була протилежною й країну вважали переважно селянською. Основне населення країни — турки. Слід зазначити, що сама ця назва стала поширеною опісля проголошення Туреччини республікою в 1923 році — до того в суспільстві було поширене наймення османи. Мустафа Кемаль запропонував взяти назву «турки» (по-турецьки «тюрк») вважаючи, що це сприятиме згуртуванню тюркомовних народів, а відповідно до того й республіку назвати Туреччиною. Таким чином у нову історичну епоху османи стали турками, а Османська імперія стала Турецькою республікою.

Мови

Державною й офіційною мовою Туреччини є турецька мова або як іще її називають тюркська мова. Відповідно в країні понад 80% населення вважають її рідною, а ще 10-15% сприймають її як другу. Уряд і суспільство вважають мову важливим чинником турецької ідентичності в сьогоднішній Туреччині. Як написано в 42 статті Конституції Туреччини

• Курманджі (Kurmanji) або північнокурдська мова — близько 10 мільйонів носіїв (індоєвропейська мовна сім'я, іранська гілка)
• Зазакі (Zazaki) — від 1,2 до 2 мільйонів носіїв (індоєвропейська мовна сім'я, іранська гілка)
• Арабська мова (північномесопотамська-арабська) — близько 1 мільйона носіїв (афразійська мовна сім'я, семітська гілка)
• Азербайджанська мова — 550000 носіїв що мешкають у Туреччині (тюркська мовна сім'я, огузька гілка)
• Кабардинська мова (східночеркеська) — 550000 носіїв що проживають у Туреччині (Абхазо-адигська мовна сім'я)
• Болгарська мова (Помаки) — 300000 носіїв (індоєвропейська мовна сім'я, слов'янська гілка)
• Адигейська мова (західночеркеська) — близько 300000 носіїв (Абхазо-адигська мовна сім'я)

Політичний устрій

• Республіканська народна партія (Туреччина)
• Партія справедливості та розвитку (Туреччина)
• Парламент Туреччини

Ілюстрація

• 

  Прапор країни

• 
• 

  Стамбул