Лічити

I. лічу, лічиш, недок.

1) неперех. Називати числа у послідовному порядку. || Знати назви і послідовність чисел в яких-небудь межах.

2) перех. і без додатка. Визначати кількість, суму кого-, чого-небудь. || Вести певні підрахунки.

3) неперех. Визначати в певній кількості, в певних сумах; нараховувати.

4) перех. Рахувати, визначаючи що-небудь як початок відрахунків, одиницю виміру тощо.

5) перех., перен. Брати до уваги під час підрахунків, визначення чого-небудь і т. ін.; враховувати.

6) перех., за кого – що, ким, чим, перен. Те саме, що вважати.

II. лічу, лічиш, недок., перех., рідко.

Те саме, що лікувати.

Зміст

1 Сучасні словники
- 1.1 Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка
- 1.2 УКРЛІТ.ORG_Cловник
2 Іноземні словники
- 2.1 Словари и энциклопедии на Академике
3 Ілюстрації
4 Медіа
5 Цікаві факти

Сучасні словники

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Лічи́ти, -чу́, -чиш, гл. 1) Считать. Лічу в неволі дні і ночі і лік забуваю. Шевч. 548. Де гроші лічять, там не пхайсь. Ном. № 5863. 2) Лѣчить. Лічили, лічили, — поки її безталанну в труну положили. Шевч. 330.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

ЛІЧИ́ТИ1, лічу́, лі́чиш, недок.1. неперех. Називати числа у послідовному порядку. — Лічитиму до трьох: раз!.. два… (Довж., І, 1958, 206); // Знати назви і послідовність чисел в яких-небудь межах. Людина навчилася лічити тисячі років тому (Наука.., 9, 1961, 20); — Він такий тямовитий, що вже сам до тисячі лічить (Стельмах, II, 1962, 107). 2. перех. і без додатка. Визначати кількість, суму кого-, чого-небудь. Став пан Пістряк лічити; лічить-лічить, а у п’ятій сотні одного козака не долічиться (Кв.— Осн., II, 1956, 161); — Він в семінарії лічити не вмів навіть гроші… (Вовчок, VI, 1956, 254); — Скільки ж це буде верстов? — запитав Григорія наш дід Семен.. — А хто їх там лічив, — стримано відповів мандрівник (Довж., І, 1958, 77); // Вести певні підрахунки. Курчат восени лічать (Укр.. присл.., 1955, 292); Щось вічно розмірковував [Мемет], пригадував, лічив і раз у раз бігав у крамничку (Коцюб., І, 1955, 394); Комбат став лічити на пальцях (Гончар, III, 1959, 249). ◊ Грудки́ лічи́ти [на доро́зі] — дивитися вниз (опустивши очі). Лічи́ти дні (годи́ни, хвили́ни і т. ін.) — стежити за часом, з нетерпінням чекаючи кого-, чого-небудь. Лічу в неволі дні і ночі І лік забуваю. О господи, як-то тяжко Тії дні минають (Шевч., II, 1963, 235); Не лічи́ти чого — дуже багато чогось. Не лічив Пилипко, скільки разів приходилося йому падати (Мирний, IV, 1955, 301); Летить, кричить, шумить орел, Розбитих хвиль не ліче: Їх безліч (Олесь, Вибр., 1958, 61); Не лічи́ти годи́н (хвили́н і т. ін.) — не стежити за часом. Не дивлячись на сонце, не лічачи годин, йшла молода пара довгим зеленим яром (Н.-Лев., І, 1956, 154); Ре́бра лічи́ти (полічи́ти) кому — бити кого-небудь. — Вилазь, вилазь лишень; я тобі ребра полічу, як ніхто ще тобі їх не лічив… (Мирний, IV, 1955, 60). 3. неперех. Визначати в певній кількості, в певних сумах; нараховувати. — То скільки ж це вийде орендної плати з пана за сорок три роки, якщо по дев’ять карбованців з десятини лічити? (Стельмах, І, 1962, 357). 4. перех. Рахувати, визначаючи що-небудь як початок відрахунків, одиницю виміру тощо. Товщину снігового покриву вимірюють снігомірною рейкою.. Лічать від землі до поверхні снігу (Фіз. геогр., 5, 1956, 94); Ми всі від Жовтня золотого Ведем літа і лічим вік (Мас., Побратими, 1950, 5). 5. перех., перен. Брати до уваги під час підрахунків, визначення чого-небудь і т. ін.; враховувати. Опріч відомих Вам оповідань я надрукував.. "Посол від чорного царя", оповід. в "Житті і слові" — ото, здається, і все, коли не лічити дрібничок (Коцюб., III, 1956, 195); Мені за сей час нічого веселого не трапилось, коли не лічити веселого сонця і моря (Л. Укр., V, 1956, 209). 6. перех., за кого — що, ким, чим, перен. Те саме, що вважа́ти. [Степанида:] От правда на світі! Як жінок, то й не лічать за людину!.. (Кроп., І, 1958, 135); — А як крадуть [мужики] ліс, то через те, що вони лісом обділені, що панський ліс вони лічать своїм (Коцюб., І, 1955, 462); Пани і підпанки, що слините з-за брам. — Не вас лічив Тарас За Україну! (Ю. Янов., V, 1959, 67). ЛІЧИ́ТИ2, лічу́, лі́чиш, недок., перех., рідко. Те саме, що лікува́ти. Дурня вчити, що мертвого лічити (Укр.. присл.., 1955, 250); Вона набрала зілля Та пішла в палати Лічить його (Шевч., І, 1951, 373); Розмовляю та синів питаю, Чи давно захорував їх дєдьо, Що йому робили, чим лічили? (Фр., XIII, 1954, 333). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 533 - 534.

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

лічити I лічу́, лі́чиш, недок. 1) неперех. Називати числа у послідовному порядку. || Знати назви і послідовність чисел в яких-небудь межах. 2) перех. і без додатка. Визначати кількість, суму кого-, чого-небудь. || Вести певні підрахунки. 3) неперех. Визначати в певній кількості, в певних сумах; нараховувати. 4) перех. Рахувати, визначаючи що-небудь як початок відрахунків, одиницю виміру тощо. 5) перех., перен. Брати до уваги під час підрахунків, визначення чого-небудь і т. ін.; враховувати. 6) перех., за кого – що, ким, чим, перен. Те саме, що вважати.

II лічу́, лі́чиш, недок., перех., рідко. Те саме, що лікувати.

Великий тлумачний словник сучасної української мови. - "Перун". 2005.

лічити

лічи́ти 1

дієслово недоконаного виду визначати кількість

лічи́ти 2

дієслово недоконаного виду лікувати рідко

Орфографічний словник української мови. 2005.