Грімнути

Грімнути. См. Грімати.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках ГРИМАТИ, аю, аєш, недок. 1. Сильно стукати, ударяти, бити чим-небудь. Але Бовдур не слухав того гомону, стояв коло дверей і.. гримав кулаками (Іван Франко, I, 1955, 315); [Іван:] А, що-бо ви за народ такий! Тільки що вступив у речі з паничем, а ви вже й ногами гримати (Марко Кропивницький, I, 1958, 67); // Створювати гучні, різкі звуки, гуркіт, діючи чим-небудь на щось. Галина Львівна .. гримала на плиті комфорками (Олекса Гуреїв, Наша молодість, 1949, 253); // Створювати або видавати сильний стук, шум і т. ін. Десь в сінях щохвилини гримали двері, кричали кури і розливалась вода (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 357); Йшли обози, гримали тачанки, Покривала стяги пилюга (Андрій Малишко, I, 1956, 80); За горою десь гримали гармати (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 372). 2. на кого, із спол. що і без додатка. Голосно лаяти, дорікати кому-небудь у чомусь. Там дядина гримає, що дитина нікому не дає покою (Панас Мирний, I, 1954, 91); Останнім часом почав [чоловік] гримати на неї: — Що ти мені даєш страви то гіркі, то кислі? (Анатолій Шиян, Баланда, 1957, 178); — Геть з хати, щеня! — гримає Оникій (Іван Багмут, Опов., 1959, 13). Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 167. Гри́мати, -маю, -єш, грі́мнути и гри́мнути, -мну, -неш, гл. 1) Гремѣть, загремѣть, грохнуть, загрохотать. О громѣ, огнестрѣльномъ оружіи и пр. Грім що гримне, в берег гряне — з пущі полум'я прогляне. Могил. 117. Двері гримли серед хати. Федьк. І. 114. О стрѣльбѣ чаще: гріма́ти. Із дванадцяти штук гармат грімали. АД. І. 217. Задзвонили в усі дзвони, гармата гримала. Шевч. 574.. Три дні грімали самопали. К. ЧР. 105. 2) Кричать, крикнуть сердито. Не на те я дочку викохав, — грімнув батько, — щоб я її первому пройдисвіту мав оддати. МВ. ІІ. III. Як я з тебе сміюся? — гримнув дід. Рудч. Ск. II. 131. — на ко́го. Кричать, крикнуть на кого, бранить. Коли б же на мене одну, а то й на свою рідну матір грімає. МВ. І. 26. 3) Ударять, ударить сильно. Як гримнув мене по спині. Рудч. Ск. І. 23. Также съ удареніемъ на предпослѣднемъ слогѣ. Нелепом міжи плечі грімає. ЗОЮР. І. 18.

Ілюстрації

Див. також

Звук — коливальний рух частинок пружнього середовища, що поширюється у вигляді хвиль у газі, рідині чи твердому тілі. У вузькому значенні терміном звук визначають коливання, які сприймаються органами чуттів тварин і людини[1]. В цьому значенні слова ми маємо справо зі збуреннями, що поширються в оточуючому повітрі. В загальному випадку цим терміном визначаєтьсяя процес поширення збурень в різних за фізичними властивостями середовищах, в яких відновлюючою силою є сила пружності. При цьому не важливо чи сприймадють ці збурення будь які живі істоти.

Більшість явищ у природі супроводжуються характерними звуками, які сприймаються та розпізнаються вухом людини і тварин і служать для орієнтування та спілкування. Специфіка сприйняття коливальних рухів частинок середовища людиною визначається психологічними факторами, в зв'язку з чим всі звуки поділяються на дві категорії: власне звук, як засіб комунікації та сприйняття навколишнього середовища ( звуи мови, музикальні звуки, спів пташок, наприклад) та звуки зі специфічним спектральним наповненням, часто небажані та дратуючі, які визначаються як шум.

Джерела та література

http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/10534-ghrimaty.html http://hrinchenko.com/slovar/znachenie-slova/10519-ghrymaty.html http://sum.in.ua/s/ghrymaty