Співачка

Співачка, -ки, ж. 1) Пѣвица. 2) Пѣвунья. Дають дівчатамспівачкам. О. 1862. IV. 24.

Сучасні словники

[1]

СПІВАЧКА, и, жін. Жіночий рід до співак. — А тепер, діду, заспівайте нам на прощання, бо завтра вже не побачимось, — звернулась до його [нього] молоденька учениця драмкурсів, сама неабияка співачка (Степан Васильченко, II, 1959, 521); Пісня замовкла, либонь уста у співачки зайнялися іншою роботою (Леся Українка, III, 1952, 660); Скільки б не було в гурті співачок — Остап розплітав найскладніше плетиво голосів, відрізняв з-поміж них сріблясту нитку Олесиного (Микола Ю. Тарновський, Незр. горизонт, 1962, 80); Хтось крикнув: «букета!» — і цілі пучки квіток полетіли під ноги співачці (Панас Мирний, III, 1954, 273); Я розповів офіцерові, що ми актори — моя дружина навіть співачка (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 68); Я вчора випустив з темниці Співачку зборкану [приборкану] мою: Нехай летить «де їж вільні птиці, Щебече весело в гаю (Павло Грабовський, I, 1959, 274); Я співачка недолі страждущих.. тому, що не можу бачити і не жаліти, що між людьми забагато голодних, нещасних... (Уляна Кравченко, Вибр., 1958, 242).

Ілюстрації