Одинокий

Одинокий, -а, -е. 1) Одинокій. Він багатий, одинокий будеш панувати. Шевч. Чи ж тобі одиноке життя не обридло? О. 1861. XI. Кух. 37. 2) Единственный. Галиц.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ОДИНО́КИЙ, а, е. 1. Який міститься, розташований і т. ін. окремо, ізольовано від інших, подібних до себе Край села, біля одинокої хатини — мати й дочка (Олександр Довженко, I, 1958, 56); Наче стародавні кораблі, мріли.. до самого обрію одинокі ферми хуторян-угорців (Олесь Гончар, III, 1959, 173); // Який відбувається, протікає, сприймається і т. ін. відірвано, ізольовано. Молюсь тобі, боже милий, Господи великий! Що.. привів мене, старого, На сі святі гори Одинокий вік дожити (Тарас Шевченко, II, 1963, 44); Вулиці безкраї. Порожньо і дзвінко. Кроки одинокі, ніби серця стук (Володимир Сосюра, II, 1958, 100); Зробилося тихо, і в цій тиші — одинокий постріл (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 534). 2. Який не має сім'ї, рідних; самотній. Вони жили в батьків і часто приїжджали до одинокого Ястшембського подуріти на волі (Нечуй-Левицький, II, 1956, 56); І хоч він був на цей час одиноким, бо сім'я його загинула в морі під час евакуації на Кавказ, але до колишнього Лукія тепер не могла повертатись (Олесь Гончар, Тронка, 1063, 98); // у знач. ім. одинокий, кого, чол., одинока, кої, жін. Людина, яка не має сім'ї. Зніметься оце чоловік, майне на вільні степи Катеринославські або Херсонські.. Багато тоді накивало п'ятами й одиноких і цілими сім'ями... (Панас Мирний, I, 1949, 196); // Який не має друзів, близьких, однодумців; чужий у певному середовищі. Сцена, на яку він несподівано наткнувся, утвердила в ньому переконання, що він не одинокий в селі (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1957, 6); Вона відчула себе одинокою серед людей (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 101).

Одинока мати, юр. — незаміжня жінка, що має позашлюбну дитину. Тільки за 1953 рік багатодітні і одинокі матері одержали від Радянської держави понад шість з половиною мільярдів карбованців.. допомоги на виховання дітей (Радянський суд на охороні прав.., 1954, 54). 

3. рідко. Лише один; єдиний. Старий возний Згарський був одинока жива душа, з якою Калиновий міг іноді побалакати спокійно, по щирості (Іван Франко, VI, 1951, 332); З одинокої на ціле татарське село кав'ярні дуже добре видно було і море, й сірі піски берега (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 389); Погодилася [Краньцовська] вже з тою думкою, що їй вільно мати свого приятеля. Уже хоч би з тої одинокої причини, аби помститися на своїм нелюбі (Лесь Мартович, Тв., 1954, 321).

"Словопедія"

ОДИНОКИЙ

одино́кий ДИНОКИЙ (постріл) ізольований, окремий, поодинокий; Р. самотній; Г. єдинийОДИНОКИЙ 1) прил. одинокий 2) сущ. одинокий прикметник

УКРЛІТ.ORG_Cловник

ОДИНО́КИЙ, а, е. 1. Який міститься, розташований і т. ін. окремо, ізольовано від інших, подібних до себе. Край села, біля одинокої хатини — мати й дочка (Довж., І, 1958, 56); Наче стародавні кораблі, мріли.. до самого обрію одинокі ферми хуторян-угорців (Гончар, III, 1959, 173); // Який відбувається, протікає, сприймається і т. ін. відірвано, ізольовано. Молюсь тобі, боже милий, Господи великий! Що.. привів мене, старого, На сі святі гори Одинокий вік дожити (Шевч., II, 1963, 44); Вулиці безкраї. Порожньо і дзвінко. Кроки одинокі, ніби серця стук (Сос., II, 1958, 100); Зробилося тихо, і в цій тиші — одинокий постріл (Тют., Вир, 1964, 534). 2. Який не має сім’ї, рідних; самотній. Вони жили в батьків і часто приїжджали до одинокого Ястшембського подуріти на волі (Н.-Лев., II, 1956, 56); І хоч він був на цей час одиноким, бо сім’я його загинула в морі під час евакуації на Кавказ, але до колишнього Лукія тепер не могла повертатись (Гончар, Тронка, 1963, 98); // у знач. ім. одино́кий, кого, ч., одино́ка, кої, ж. Людина, яка не має сім’ї. Зніметься оце чоловік, майне на вільні степи Катеринославські або Херсонські.. Багато тоді накивало п’ятами й одиноких і цілими сім’ями… (Мирний, І, 1949, 196); // Який не має друзів, близьких, однодумців; чужий у певному середовищі. Сцена, на яку він несподівано наткнувся, утвердила в ньому переконання, що він не одинокий в селі (Д. Бедзик, Дніпро.., 1957, 6); Вона відчула себе одинокою серед людей (Кучер, Чорноморці, 1956, 101). Одино́ка ма́ти, юр. — незаміжня жінка, що має позашлюбну дитину. Тільки за 1953 рік багатодітні і одинокі матері одержали від Радянської держави понад шість з половиною мільярдів карбованців.. допомоги на виховання дітей (Рад. суд на охороні прав.., 1954, 54). 3. рідко. Лише один; єдиний. Старий возний Згарський був одинока жива душа, з якою Калинович міг іноді побалакати спокійно, по щирості (Фр., VI, 1951, 332); З одинокої на ціле татарське село кав’ярні дуже добре видно було і море, й сірі піски берега (Коцюб., І, 1955, 389); Погодилася [Краньцовська] вже з тою думкою, що їй вільно мати свого приятеля. Уже хоч би з тої одинокої причини, аби помститися на своїм нелюбі (Март., Тв., 1954, 321). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 629. Одинокий, а, е. 1) Одинокій. Він багатий, одинокий — будеш панувати. Шевч. Чи ж тобі одиноке життя не обридло? О. 1861. XI. Кух. 37. 2) Единственный. Галиц.[[Категорія:Слова 2015 року]

Ілюстрації