Джура

Словник Грінченка

Джура, -ри, м. Козацкій слуга-товарищъ, оруженосецъ, ходившій вмѣстѣ съ козакомъ въ походы и битвы. Тоді ж то не могли знати ні сотники, ні полковники, ні джури козацькії, що наш пан гетьман Хмельницький.... задумав. Мет. 391. Ой сідлай, джуро, ой сідлай, малий, мені буланого, собі ж сідлай другого гнідого старого. Мет. 401. Ой як оглянеться та Перебийніс на джуру малого, й аж кладе (= бьетъ враговъ) джура, кладе малий ще лучче від його. Мет. См. Чура. Ум. Джуронька.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник ( 1970-1980)

ДЖУ́РА, и. чол. На Україні в XVI —XVIII ст. — зброєносець у козацької старшини. [Юліан:] Батьку отамане! Це джура мій, Кузьма (Карпенко-Карий, II, 1960, 72); [Варвара:] Поганий джура в тебе. У козака на війні не може бути ніжності (Олександр Корнійчук, I, 1955, 245); * У порівняннях. Лиско [собака], піднявши свій хвіст і голову вгору, гордо виступає за дідом, мов вірний джура за отаманом (Панас Мирний, II, 1954, 55).