Шкіритися

Шкіритися, -рюся, -ришся, гл. = Шкірити зуби.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ШКІРИТИСЯ, рюся, ришся, недок. 1. тільки 3 ос. Ставати видним, оголеним при розсунутих, розтулених губах (про зуби); вишкірятися. Очі її горіли, як у молоденького тигреняти, а гострі зуби шкірилися, щоб укусити (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 449); // перен., розм. Стояти сторч. Шлях при в'їзді в село захаращують підняті барикадою борони, вони грізно шкіряться перекинутим вгору залізним зуб'ям — не проскочить ніяка кіннота (Олесь Гончар, II, 1959, 11). 2. Розсуваючи губи, відкривати, показувати (зуби). Запилені окупанти блискали зубами, і нам здавалося, що вони по-вовчому шкіряться (Василь Минко, Моя Минківка, 1962, 106); Офіцер уже не сміявся, а шкірився блискучими, гарно вичищеними зубами (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 408); — Ну, добридень, чи що? — Гулька протягнув дівчині руку. — Годі шкіритися, — звернулася мати до розгубленої доньки (Микола Ю. Тарновський, Незр. горизонт, 1962, 42); // розм. Те саме, що сміятися. Він шкірився, але обличчя його і особливо очі віяли холодом (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 87); Чомусь ти, Іване, дуже шкіришся на тому портреті. Мав би трохи совісті, бо ж не молоденький(Микола Ю. Тарновський, День.., 1963, 166); // перен. Говорити, відповідати кому-небудь дуже гостро, проявляючи роздратування, злість. — Чого вона на тебе так кричала? — розпитували вони, обступивши Дениса. — Розмова у нас не склалася, — шкірився він, плигаючи на одній нозі і зодягаючи підштаники (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 294).

"Словопедія"

шкі́ритися дієслово недоконаного виду

Ілюстрації