Химерно

Химерно, нар. Странно, смѣшно.

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ХИМЕРНО. Присл. до химерний. Коли ж Кирило вступив у ліс, ноги сковзались у нього, як на паркеті, над головою химерно корчились гілки — клубки жовтих гадюк (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 211); Діти тихо, але швидко метнулися по хаті, як тіні, хапають, що кому подобається, химерно одягаються: одно закутується в хустку, друге — в рядно (Степан Васильченко, III, 1960, 256); Іван прискочив до його, впав химерно на одно коліно (Нечуй-Левицький, III, 1956, 322); А комини ж голубі-голубі. Ще й цяточками химерно поцяцьковані (Андрій Головко, I, 1957, 265); Як це незвично, навіть химерно звучить у наш час — циганське ворожіння (Семен Журахович, Звич. турботи, 1960, 194); // у знач. присудк. сл. Млин поменшав, осмутнів. Стало химерно якось на світі: темно — не темно, видно — не видно (Степан Васильченко, I, 1959, 193); Крізь маленькі віконечка сонце пасмами проміння снувало.. Ич [іч], який ткач — і пару з борщу, і сизий дим з дідової люльки — все в основу свою вплітає. Химерно як! (Андрій Головко, I, 1957, 106).