Згук
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 20:06, 24 листопада 2015; Lishypelyk.il15 (обговорення • внесок)
Згук, -ку, м. Звукъ. КС. 1882. IV. 166.
ЗГУК, у, діал. Звук. Почався страшенний, пекельний гуркіт і гвалт; всі інші згуки згубились у йому (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 52); Спориш не знав, відки й як долітав до нього той згук, що міг значити (Іван Франко, II, 1950, 253); Які ж у тебе, кримська ніч, згуки! Які пахощі! Які шарудіння! Які шуми! (Остап Вишня, I, 1956, 198); Бадьористі згуки скрипки та цимбалів долітали до корчми з-за стіни, де хлопці наймали музики дівчатам (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 21). Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 526.
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)