Люд

Люд, -ду, м. Народъ, людъ; человѣчество. Не все ж Біг дарує, про що люд міркує. Ном. № 71. Вона стане на користь людові нашому. Дещо. 15. Люд вже здавна коверзує з того лихо плазує. Ном. № 2456.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЛЮД, у, чол., розм. 1. Те саме, що люди 1. Трудівниче і воїне! Діло ти вершиш у віках святеє, .. щоб ізнов на землі веселій Люд братався в єдинім гроні (Максим Рильський, II, 1960, 232); До сходу сонця, рано-рано! У Віфлеємі на майдані Зійшовся люд (Тарас Шевченко, II, 1953, 314); Там на улицях люду-народу, як черва, та так і в'ється, так і снує (Панас Мирний, III, 1954, 295); В крамниці було повно люду (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 253); Матінко моя, скільки того люду! (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 145) 2. звичайно з означ. Група людей, належних до якого-небудь середовища. У вас [молоді] в думках немає бруду, Палає в серці ще любов До обездоленого люду (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 14); Йому хотілось пожити та попрацювати ще на селі, між сільським людом (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 141); — Як запродався [Матюха] куркулям, так бідний люд за собак тепер вважає! (Андрій Головко, II, 1957, 74); Не дуже розгонився купувати заробітчанський люд, вдовольняючись більше витрішками (Олесь Гончар, I, 1959, 38); Триста.. офіцерів і політпрацівників, а більше — простого сержантського й рядового люду зустріли Івана й Уляну (Олександр Довженко, I, 1958, 333); // рідко. Населення певної країни; народ. У кожного люду, у кожній країні Живе такий спогад, що в його в давнині Були «золотії віки» (Леся Українка, I, 1951, 171); Він так любить Україну й той добрий український люд! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 167); Радянська Україна — возз'єднана, єдина!.. А люд весь героїчний, мов із заліза — вічний (Павло Тичина, II, 1957, 191). 3. заст. Основне трудове населення в класовому суспільстві. Коло льоху Базар люду насходилось Та й панства не трохи (Тарас Шевченко, I, 1951, 305); Трудився щиро фараон, і дер, І мучив люд, що аж земля стогнала (Іван Франко, XIII, 1954, 258). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 566.

==="Словопедія" ===

ЛЮД люда (люду), мн. нет, м., собир. (разг.). Люди, группа людей, объединенных общностью условий (социальных, профессиональных, территориальных и т. п.). Рабочий люд. Крестьянский люд. Чиновный люд, покинув свой ночной приют, на службу шел. Пушкин. Толпился занятый, деловой люд. Серафимович.

ЛЮД 

а (-у), м., собир., какой (устар. и разг.). Люди, группа людей. На площади много всякого люду. Рабочий, трудовой л. Крестьянский л. Деловой л.

ЛЮД 

люд См. толпа, человек...

ЛЮД 

люд м. разг. Люди, группа ~ей, объединенных общностью каких-л. условий (социальных, профессиональных и т.п.).

Ілюстрації