Казюка

Словник Грінченка

Казю́ка, -ки, ж. 1) Козявка. Казюка повиїдала хліб у полі. Метелики і казюки усякі дружно пречисту душу з неї випивають. Кул. 2) Змѣя. Ум. Казючка.

Сучасні словники

[казю'ка] «змія; кузька, комашка; (ент.) сонечко, Coccinella Ж », [казя'вка] (етн.) «сонечко» Ж; - р. козятка «кузька», [козю'ля] «змія», бр. [казю'лька] «мошка; кузька»; - очевидно, пов’язане з коза'; зв'язок міг бути зумовлений подібністю вусиків комахи і роздвоєного язика змії до рогів кози. – Фасмер ІІ 279; Преобр. І 330. – Див. ще коза.

Етимологічний словник української мови / за ред. О. С. Мельничука. – К.: Наукова думка, 1982–1989. – Т. ІІ.