Губка

Губка, -ки, ж. 1) Ум. отъ губа. Коли гроші кажуть, то всі мусять губки постулювати. Ном. № 1426. Стисну щиро за рученьку, в губки поцілую. Чуб. V. 65. 2) Древесный грибъ, трутнякъ. Полт. Polyporus. ЗЮЗО. І. 132. Під пеньком губка. Ном. № 5396. Пережженный трутнякъ даютъ собакамъ, заболѣвшимъ водобоязнью. Ном. № 13672. Отсюда пословица объ упорномъ, не обращающемъ ни на что вниманій человѣкѣ. Хоч йому губки дай, а він усе своє. Ном. № 2654. Разсердившись, говорятъ надоѣдливому просителю. Губки, т. е. дам тобі губки. Ном. № 13672. 3) Труть. Взяв губку та крицю, креснув і викресав. Рудч. Ск. ІІ. 202. Нема ні кресала, ні губки. Грин. І. 219. 4) Въ основѣ для полотна, находящейся еще на сновальницѣ: то количество нитокъ, которое протянуто между двумя вертикальными сторонами въ одномъ мѣстѣ — отъ колышка до колышка. Употребляется какъ мѣра полотна: Одинадцять губок полотна було. НВолын. у. Цілу губку я уткала. Черниг. у. 5) «Полотнище шерстяной ткани, составляющее одну половину запаски, которая сшивается изъ двухъ губок». Вас. 171. 6) — водяна. Раст. Spongia fluviatilis. L. ЗЮЗО. I. 137.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ГУБКА 1, и, жін. Зменш.-пестл. до губа 1 1. Мала Целінка морщила брівки, ламала, губки і з загніваним личком кричала за ним (Іван Франко, II, 1950, 321); Клавочка хитрувато глянула на Білогруда, манірно стиснула губки і неквапом розписалась (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 41). ГУБКА 2, и, жін. 1. перев. мн. Найпростіші багатоклітинні безхребетні тварини, що живуть перев. у теплих морях і ведуть сидячий спосіб життя. З дна моря дістають губки і красиві черепашки (Фізична географія, 5, 1956, 59). 2. М'який, пористий кістяк окремих видів цих тварин, що добре вбирає вологу й використовується для миття, витирання і т. ін. Целя .. мила лице, шию і рамена м'якою губкою (Іван Франко, II, 1950, 289); Романовська стерла губкою написане і написала, як бажав учитель (Ірина Вільде, Повнол. діти, 1960, 46); * У порівняннях. Земля, м'яка, як губка, теплішала під ними, нагріваючись від їхніх тіл (Олесь Гончар, I, 1954, 121). ГУБКА 3, и, жін. 1. Плодове тіло гриба-трутовика, що виростає на стовбурах або корінні дерев і уражає їх. Здатність кореневої губки поширюватись через коріння призводить до зараження і загибелі сусідніх дерев (Шкідники і хвороби .. рослин, 1956, 428); Неньки моїх кленів обросли губками, яблуні здичавіли, важка картина постала перед моїми очима (Юрій Яновський, V, 1959, 143). 2. Висушене плодове тіло гриба-трутовика або гніт чи ганчірка, якими користуються при викрешуванні вогню. — Ой дай мені, дівчино, губки, Викресати вогню до люльки (Павло Чубинський, V, 1874, 69); Дід набив її [люльку] свіжим тютюном, витягнув кремінь, варену губку, став викрешувати огонь (Анатолій Шиян, Гроза.., 1956, 651).

Фразеологічний словник української мови

ду́ти гу́би. Сердитися, ображатися на кого-небудь. Федір пішов на квартиру. Мати сердилась, сестри дули губи.., а він не звертав на те уваги (Ю. Збанацький). ду́ти гу́бки. Що захочеться Катрусі, Зроблять тьоті та бабусі. А Катруся губки дує Та все більше вередує (С. Воскрекасенко).

лиза́ти гу́би (гу́бки). 1. Бажати чого-небудь приємного, перев. без можливості його дістати, мати. “Що за удаль, що за сила!” — парубки казали, і дівчата тишкувались (шепталися) і губки лизали (Сл. Б. Грінченка). 2. кому, рідше до кого. Виявляти свої почуття, прихильність. Не тоді мені лижи губи, як солодкі, тоді мені лижи (губи), як гіркі (М. Номис); Лизав до молодої губки, буркотав, як голуб до голубки (Сл. Б. Грінченка).

надува́ти (надима́ти) / наду́ти гу́би, фам. 1. Гніваючись, ображаючись і т. ін., надавати обличчю незадоволеного вигляду. Він морщить лоба, надимає губи, поглядає скоса на княжого двірського (А. Хижняк); Галина Потапівна надула губи, бо на педраді дали їй останній підписать протокол (М. Рильський). наду́ти гу́бки (губеня́та). Женя надула губки й пестливо насупилась (С. Васильченко); — А що за преліниві дівчата,— дума собі (Галя), надувши губенята з серця (Г. Квітка-Основ’яненко). 2. Виражати зверхність, поважність; пишатися, зазнаватися. Вийшов судящий, на всіх позирнув, Ретязь начеплює, губи надув (Я. Щоголів); Відчувши небувалу увагу, він надув губи й мовчки стежив за дідом (Д. Косарик).

Ілюстрації

Медіа

https://www.youtube.com/watch?v=9U6TTCuvaOk

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 187.