Куток

Куто́к, -тка, ж. 1) Уголъ внутренній. Душі грішників пищать, як курчата, та ховаються по всіх кутках. Стор. МПр. 47. Я оступилась та й сіла в кутку. МВ. І. 11. 2) Часть, сторона (села). Ой вечеряй, моя мати, коли наварила, а я піду на той куток, де дівчина мила. Мет. 10. Одна вулиця на однім кутку співала одну пісню, а десь дамко друга й третя. Левиц. І. 17. Ум. Куточок.

|}

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках Словник української мовиАкадемічний тлумачний словник (1970—1980)

1. Місце, де сходяться внутрішні сторони предмета; // Частина приміщення, простір між двома стінками, що сходяться. Переполохані панянки тулились по кутках, як овечата розігнаної вовком отари (Олекса Стороженко, I, 1957, 375); Вона вже не зважилась більше потикатись у натовп, а пішла в куток межи хлівом і стайнею (Леся Українка, III, 1952, 670); В кімнаті всі речі були на виду: в кутку стояв рояль з нотами на пульті (Петро Панч, В дорозі, 1959, 73); // Частина якого-небудь місця, якоїсь площі. На ласий кусок найдеться куток (Номис, 1864, № 12011); Знай, неборак, ганя то в той, то в сей куток [двору]: То зазирне в курник, то дейко до свинок (Гулак-Артемовський, Байки.., 1958, 50).

Із кутка в куток ходити (тинятися і т. ін.) — ходити в різних напрямках у приміщенні (від хвилювання, з нудьги, неробства, або розмірковуючи над чим-небудь). У хаті в сутінях ходив [Давид] із кутка в куток, палив цигарку за цигаркою (Андрій Головко, I, 1957, 73); Куток (кутки) ока (очей, рота, уст) — місце, де сходяться повіки або губи. Іншим думи нахилили обважнілі голови, а в декого й скупа сльоза тремтить,.. перекочується з одного кутка очей до другого (Михайло Стельмах, I, 1962, 161); Біля кутків рота в нього з'явились малопомітні борозни (Степан Чорнобривець, Визвол. земля, 1959, 39).

2. розм. Місце проживання; житло, притулок. Знов він бачив свій давній куток, Знов дививсь на дружину свою, Обіймав своїх любих діток (Павло Грабовський, I, 1959, 473); Танцювали гуляки, що не мали ні рідні, ні кутка, ні родини, нічого, крім вільного неба і вічного бенкетування душі своєї (Олександр Довженко, I, 1958, 228); Вона ще не стала кресляркою, не знайшла роботи, не має постійного кутка (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 285).

Сімейний куток — місце проживання сім'ї. — Буду радий, коли ви, що й говорити, неприємну камеру заміняєте на тихий сімейний куток (Юрій Збанацький, Єдина, 1959, 112); Чужий (свій і т. ін.) куток — чуже (своє і т. ін.) місце проживання. Бодай ніхто не діждав в чужім кутку сидіти (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 52); — Хіба мислимо без нього [колгоспу]?.. Отак, як ви тут, вовкулаками?.. Кожний у свій куток глипає... Ні тобі колбуду, ні тобі зборів!.. (Олесь Гончар, III, 1959, 221).

3. Частина якої-небудь території, місцевості, країни і т. ін. В світі божому нема кутка без горя Не тільки тут, а і по той бік моря (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 77); Звенигородщина — співучий куток України, в ньому Кирилівка не останнє в цьому село (Степан Васильченко, II, 1959, 359); Стоячи на березі Тихого океану і дивлячись на захід, я згадував Україну, і вона постала перед моїми очима у своєму справжньому розмірі, десь там далеко на заході в лівому кутку, і це помножило мою гордість громадянина великої Радянської країни (Олександр Довженко, І, 1958, 26); // Певна частина (кінець) села. [Василь:] Чого на наш куток по воду прийшла? (Марко Кропивницький, II, 1958, 117); Ні, не можу далі за лихими сусідами вдержатись на кутку. Хоч зараз спродуйся, пакуйся та й на кубанські степи (Володимир Самійленко, II, 1958, 354); Тиша. Лиш на кутку і дзвязк і стук. Проїде вулицею хтось (Павло Тичина, I, 1957, 83); // Невелика складова частина чого-небудь. Лихий і обважнілий, він заглядав у кожний куток господарства, добирався навіть до мисника і печі (Михайло Стельмах, I, 1962, 69); // Сховане від очей, недоступне для спостережень місце; тайник. Це було весни тієї, Що один про неї спомин Освітляє нам істоту, Огріває нам істоту До найглибшого кутка (Максим Рильський, II, 1960, 200).

Глухий куток — віддалена місцевість. Сталося дивне диво: занехаяний та похований наш спів.. перейшов з глухих кутків та широких степів у ясні палати (Панас Мирний, V, 1955, 416).

4. Приміщення, місце (в школі, установі тощо), спеціально відведене для яких-небудь занять і відпочинку. Один хлопчик сказав, що чорногузика в живому кутку вона, коли чергує, не годує, бо їй страшно (Оксана Іваненко, Вел. очі, 1956, 53).

Червоний куток див. червоний; Непочатий куток див. непочатий.

Ілюстрації

Зовнішні посилання

Див. Довідка:Посилання

[[Категорія:Словник Грінченка і сучасність/{{{Інститут людини}}}]]