Ягничка

Ягничка, -ки, ж. 1) Ум. отъ ягниця. Овечка въ первую зиму. Вас. 198. Родилися бички, телички, чорні ягнички. Чуб. III. 451. 2) Особый родъ бросанія палки въ игрѣ плаз. Ив. 18.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

ЯГНИ́ЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до ягни́ця. Він.. почав розсівать по царинці попіл од учорашньої ватри, аби корови та вівці, що будуть тут пастись, пишно плодились, щоб кожна ягничка чинила по двоє… (Коцюб., II, 1955, 338); «Горда та пишна оця дочка славного Замойського! Але ця гордовитість мені подобається. Не люблю я тих смирних паннів ягничок», — подумав Єремія (Н.-Лев., VII, 1966, 57);

• У порівн. Як у селі з’явився матрос Ярошенко, дівчину наче підмінило. Присмирніла, мов ягничка, змарніла, втратила сон і свою хвалену гордість (Речм., Весн. грози, 1961, 85) [1].

ЯГНИЧКА, ки, ж.

1) Ум. отъ ягниця. Овечка въ первую зиму. Вас. 198. Родилися бички, телички, чорні ягнички. Чуб. III. 451.

2) Особый родъ бросанія палки въ игрѣ плаз. Ив. 18 [2].

Ілюстрації

Українська народна казка, прислів'я

Вовк і ягня

На луках паслась отара овець. Вівці розбились по всіх луках, кожна собі шукала смашнішого корму. Вовк наглядів овець і ходив назирця за ними трохи одалі поза кущами, піджидав, поки яка-небудь одчале од гурту і підближиться до нього. Кинуться напролом в отару — вовк боявся пастуха і трохи соромивсь без ніякої причини душить вівцю. Виждав, поки одно ягня підійшло до сарми воду пить, підійшов і собі до води, сердито глянув на ягня і сказав: «Ти чого тут воду каламутиш? Через тебе хоч не пивши здихай, вода меркотинням провоня». — «Та що ж ти, вовче, неправду кажеш? Чого ж вода буде вонять, коли вона тече не в той край, де ти стоїш?» — «Мовчи, не пащекуй, іш яке зарічене! Знаю я тебе, ти не одному мені допекло. Ти і торік моєму батькові не раз грубіянило». — «Та що ти, вовче, балакаєш, торік мене ще і на світі не було, я тіко зимою під голодний святвечір найшлося». — «Не мороч мені голови, ледаще. Не ти, так твій брат або тітка, про мене, все равно. Ти іще будеш мені перечить, огризаться і облипать мене в неправді? Зараз же рішу твою жисть».

Ягня баче, що біда, кинулось тікать, а вовк наздогнав його і почав душить. Ягня бідолашне кричало що єсть мочі: «Рятуйте, хто вірує в бога, мене вовк душе!»

Вівці оборонять не побігли, боялись, щоб і їм того не було. А пастух поки розслухав, з якого краю крик доносився, а вовк тим часом ягня задушив і помчав у лози. Вівці довго торбувались, все гудили вовка за його вчинки, а подать на його в суд побоялись, бо знали добре, що вовка оправдають, а вівця нещасна кругом буде виновата.

Походження та примітки

Казки про тварин (Українська народна творчість) — Київ: Наукова думка. — 1976 — 575 с.

Приказки

Не рахуй овець в череді, а рахуй в загороді.

Доти ягнятка скачуть, поки матір бачать.

Джерела та література

Джерела:

1. Словник української мови: в 11 тт. / [ за ред. І. К. Білодіда.] АН УРСР. Інститут мовознавства; — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 623.

2. Словарь української мови: в 4-х тт. / [за ред. Б. Грінченка.] — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 535.