Луна

Луна, -ни, ж. 1) Отраженіе свѣта, отблескъ, зарево. Базарь горить, а на море луна йде. Скальков. Ист. Н. Сѣчи, 1846, III. 224. 2) Отраженіе звука, эхо, отголосокъ. Задзвонили, задзвонили, пішла луна гаєм. Шевч. 157. Розпочав нам Шевченко довгу і широку, справді вже рідну пісню, пішла луна по всій Україні. Хата IX. Аж луна пішла (так голосно). Ном. № 13893. Робила як могла, щоб таки добра луна дійшла до того, кого мені треба. Г. Барв. 270. 3) Куриная слѣпота (болѣзнь)?. См. Лунавий.

Сучасні словники

1. Відбиття звукових коливань від перешкоди, коли вони сприймаються роздільно від первісних коливань. Защебетав соловейко — Пішла луна гаєм (Тарас Шевченко, I, 1951, 6); Він голосно й протяжно загукав, оглядаючись: — Ого-го-го-го-о!.. Луна пішла тайгою (Олександр Довженко, I, 1958, 124); * Образно. [Курінний:] А я урожаєм на весь район вжарю, аж луна по області піде... (Микола Зарудний, Антеї, 1962, 83); * У порівняннях. По селу луною розкотилася вістка (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 273); // перен. Те, що доноситься здалеку; відгомін (у 2 знач.). В країну смутку вітерець прилине І принесе мені луну розмови (Леся Українка, I, 1951, 97); Пісню душевну співає Сосюра, Аж до Джамбула доходить луна (Літературна газета, 16.XII 1948, 3); // чого, перен. Про те, що є відгуком на що-небудь. Побачиш ти [читачу] в пісні моїй Луну своїх власних надій... (Максим Рильський, I, 1960, 143). 2. перен., розм. Те саме, що слава. У колгоспі машина молотить — луна по всьому світу котить (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 366); Робила як могла, щоб таки добра луна дійшла до того, кого мені треба (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 271). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 555.