Зліпити

Словник Бориса Грінченка

Зліплювати, люю, єш, сов. в. зліпити, плю́, пиш, гл.

1) Лѣпить, слѣпить, вылѣпить. Біг сказав чортові зліпити з глини вовка. Чуб. І. 52.

2) Слѣплять, слѣпить, склеить липкимъ. Зліпила (розбите) яйце. Рудч. Ск. І. 144.

3) Связывать, связать (слова въ рѣчи). Вона насилу, велику силу змогла зліпити докупи кілька польських словець. Левиц. І. 209.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник

ЗЛІПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗЛІПИТИ, зліплю, зліпиш; мн. зліплять; док., перех. 1. Створювати способом ліплення які-небудь зображення з м'якого, в'язкого і т. ін. матеріалу. [Дженні:] А як часом для забавки зліпив би хто фігурку, то й се вже гріх? (Леся Українка, III, 1952, 32); З ярого воску вліпили Ми свічку (Іван Кочерга, П'єси, 1951, 121); Улянка.. зліпила з снігу великого діда Мороза (Олесь Донченко, IV, 1957, 95); * Образно. Мушкетик [у повісті «Семен Палій»] влучно протиставляє Мазепі Семена Палія, і йому не забракувало таланту, щоб постать народного ватажка, продовжувача справи Богдана Хмельницького, зліпити виразно і сильно (Юрій Смолич, VI, 1959, 270). 2. розм. Виготовляти, споруджувати що-небудь за допомогою м'якої, в'язкої речовини. Він хижку з лободи зліпив (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 195); // зневажл. Робити що-небудь наспіх або як-небудь. Про дядька Ананія говорили, що він зліпив сяку-таку клуню, застрахував і потім підпалив (Євген Кравченко, Бувальщина, 1961, 41). 3. З'єднувати одне з одним що-небудь липке, клейке або чимсь липким, клейким. Розрізають [тісто] невеликими квадратними кусочками і два протилежні кінці кожного кусочка добре зліплюють, щоб він був схожим на вушко (Українські страви, 1957, 238); До чого ж і холодно! Насилу ту цигарку зліпив (Андрій Головко, II, 1957, 338). 4. перен. Сполучати разом, утворюючи одне логічно зв'язане ціле. Ще потім сміятимуться з мене, що не вмію навіть добре зліпити докупи кілька слів (Лесь Мартович, Тв., 1954, 192). 5. Стуляти повіки, заплющуючи, закриваючи очі. Дівчина йде серед ночі Лісом дрімучим одна.. Зліплює втома повіки (Валентин Бичко, Вогнище, 1959, 215); То пізня щедрівка, то п'яний галас заважали зліпити очі, а далі й те вляглося, — спати ж таки не міг [Криштоф] (Іван Ле, Україна, 1940, 72).

ЗЛІ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗЛІПИ́ТИ, зліплю́, злі́пиш; мн. злі́плять; док., перех.

1. Створювати способом ліплення які-небудь зображення з м’якого, в’язкого і т. ін. матеріалу. [Дженні:] А як часом для забавки зліпив би хто фігурку, то й се вже гріх? (Л. Укр., III, 1952, 32); З ярого воску зліпили Ми свічку (Коч., П’єси, 1951, 121); Улянка.. зліпила з снігу великого діда Мороза (Донч., IV, 1957, 95); * Образно. Мушкетик [у повісті «Семен Палій»] влучно протиставляє Мазепі Семена Палія, і йому не забракувало таланту, щоб постать народного ватажка, продовжувача справи Богдана Хмельницького, зліпити виразно і сильно (Смолич, VI, 1959, 270).

2. розм. Виготовляти, споруджувати що-небудь за допомогою м’якої, в’язкої речовини. Він хижку з лободи зліпив (Гл., Вибр., 1951, 195); // зневажл. Робити що-небудь наспіх або як-небудь. Про дядька Ананія говорили, що він зліпив сяку-таку клуню, застрахував і потім підпалив (Є. Кравч., Бувальщина, 1961, 41).

3. З’єднувати одне з одним що-небудь липке, клейке або чимсь липким, клейким. Розрізають [тісто] невеликими квадратними кусочками і два протилежні кінці кожного кусочка добре зліплюють, щоб він був схожим на вушко (Укр. страви, 1957, 238); До чого ж і холодно! Насилу ту цигарку зліпив (Головко, II, 1957, 338).

4. перен. Сполучати разом, утворюючи одне логічно зв’язане ціле. Ще потім сміятимуться з мене, що не вмію навіть добре зліпити докупи кілька слів (Март., Тв., 1954, 192).

5. Стуляти повіки, заплющуючи, закриваючи очі. Дівчина йде серед ночі Лісом дрімучим одна.. Зліплює втома повіки (Бичко, Вогнище, 1959, 215); То пізня щедрівка, то п’яний галас заважали зліпити очі, а далі й те вляглося,— спати ж таки не міг [Криштоф] (Ле, Україна, 1940, 72).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980

Ілюстрації