Звичка

Зви́чка, -ки, ж. Привычка. Така звичка бісова. Мир. Пов. І. 116.

Сучасні словники

Академічний тлумачний словник (1970-1980)

ЗВИ́ЧКА, и, жін.

1. Певний спосіб дії, життя, манера поведінки або висловлювання, схильність до чогось, що стали звичними, постійними для кого-небудь.

 Славко мав звичку сідати на тім ослоні та й довбати перед собою патиком у землі ямку (Лесь Мартович, Тв., 1954, 229);
  
 — Та-ак! — Це «так» було у нього звичкою. Він завжди вимовляв його твердо й рішуче (Петро Козланюк, Весн. шум, 1952, 100); 
  
 [Неофіт-раб:] Звичка до розкошів уїлась їй у серце, мов іржа, без них їй тяжко... (Леся Українка, II, 1951, 227);  
 
* Образно. Сумні акації цвітуть — така вже їх солодка звичка... (Володимир Сосюра, I, 1957, 187); 

//  Властивість вдачі, характеру. — Гляди, сії ночі не налови раків, бо дуже щось регочеш, — зло увернула Ївга. — Не твоєї звички, 
 — реготала Христя (Панас Мирний, III, 1954, 42). 

♦ Узяти собі [за] звичку — дотримуватися певного способу дії, манери поведінки.

 Взяв Кіндрат собі за звичку: Так і шастає в кущах, так і зирить у травичку, 
Чи не лупиться де птах (Дмитро Білоус, Пташ. голоси, 1956, 44); 
 

♦ Входити (увійти і т. ін.) в звичку — ставати повсякденним, звичним. Увійшло, вкорінилося в звичку.

 Буде каша і чарка вина, Старшина проведе перекличку. В нас хороший-таки старшина (Андрій Малишко, Звенигора, 1959, 148);
 

♦ За [своєю] звичкою — як завжди, як звик (звикла, звикли).

 Михайло походжав по нашій малюсінькій кімнатці і, за своєю звичкою, мугикав якусь мелодію (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 57); 

 Починаю своєю звичкою перебирати в думках старі сюжети новел (Степан Васильченко, Вибр., 1950, 45); 
 

♦ Проти звички — не так, як завжди, не так, як звик (звикла, звикли і т. ін.).

 Проти звички Воронов не пішов пішки додому, а поїхав машиною (Вадим Собко, Біле полум'я, 1952, 49).

2. Уміння, навик, набуті тренуванням, тривалим досвідом.

 Замість привітання вони [мадьяри] відповіли хором: — Спасіба! — Без звички вони ще плутали слова подяки та привітання 
 і часто вживали одне замість іншого (Олесь Гончар, Новели, 1954, 22); 

 Без звички в шахті ставало страшно (Яків Баш, Вибр., 1948, 30).

3. рідко. Те саме, що звичай

 — Я ладна хоч би й зараз перейти на твою віру, — пристати до твоїх звичок (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 240); 
 
 Нам [гуцулам] ні до чого диспути про мову, Де осмішили все вкраїнське ви [фашисти], 
 Ми любимо свої пісні чудові І звички наші, повні простоти І щирості (Любов Забашта, Вибр., 1958, 222). 

♦ За військовою (цивільною і т. ін.) звичкою — як заведено у військових (цивільних і т. ін.).

 Дорош, зачувши своє прізвище, за військовою звичкою схопився, поправив гімнастьорку (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 120); 

♦ За старою звичкою — як давно заведено, за традицією.

 За старою звичкою всякий, хто побачить перших ластівок, вмивався холодною водою, щоб бути свіжим, 
 як ластівка, і щоб на обличчі не появилося ластовиння (Михайло Томчаній, Готель.., 1960, 286).

4. до чого, рідко. Те саме, що звикання.

  Довгий час, який проводила Марія на фронті поруч Вихора, а потім поступова звичка до його дружби могли, 
  зрештою, заронити в її серце інше почуття (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 406).

Ілюстрації