Штиль

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Штиль, м. 1) лю. Манеръ, образецъ. См. Шталт. А там ізнов починають забудинки і всі на другий штиль. Св. Л. 24. 2) ля. Деревянный роженъ для носки соломы. Рудч. Ск. І. 70. Мнж. 194. Штилі, що солому носять, як молотять. Сим. 197. Кладе копицями, а виносить штилями. Нѣжин. у. ШТИЛЬ 2, ю, чол., заст. Стиль. — Буонапарте — наш лютий ворог, але хто буде заперечувати, що французька мова вишукана, високого штилю і краси незрівнянної (Панас Кочура, Зол. грамота, 1960, 168); Він любив висловлюватися абстрактно і трагічно високим штилем (Іван Кириленко, Вибр., 1960, 209); Готуючись до розмови з письменником, Василь Опанасович мимоволі переходив часом на високий штиль ШТИЛЬ 3, я, чол. Загострена жердина, кілок (перев. для носіння соломи, сіна). — А чом же, дядьку, ви не викопали тих грошей, коли бачили, де вони горять? Я б зараз пішов з штилем та виштиляв місце, викопав би гроші та накупив би собі волів та коней... — сказав Денис (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 332); — Та тільки б свиснув хто — з косами, з штилями підемо на панство, до ноги виріжемо (Андрій Головко, II, 1957, 230); Хлопці облишили штилі, стовпилися цікаві біля містка, стежачи, як направляє Білограй крутим узвозом коня (