Розбій

Розбій, -бою, м. 'РОЗБІ́Й, бою, чол. Напад з метою пограбування, який супроводжується погрозами, насильством, убивством і т. ін. — Голодному, кажуть, і розбій не страшний (Панас Мирний, IV, 1955, 359); Шибеник похнюпився й говорить: — Я вас і не думав убивати, але мене голод сюди погнав. Ми з мамою вмираємо без хліба. І я мусив іти на розбій (Три золоті слова, 1968, 140); Торгівля [на ярмарку] ішла не дуже, щоб дуже, але з-під поли можна було дістати не тільки саму дивовижну, розбоєм добуту одежину, а навіть пантові пілюлі й ручні кулемети (Михайло Стельмах, II, 1962, 155); // перен., розм. Насильство, здирство, утиски і т. ін. щодо кого-небудь. Щоб хоч трохи очуматись, він пішов походити по ярмарку.. — Це розбій! це здирство панське! — чує Чіпка, як гукають селяни під яткою (Панас Мирний, I, 1949, 393); — Знахабнілі дідичі дійшли до того, що почали закріпачувати навіть заслужених значних козаків і старшин, по суті таких же дворян, як вони самі. Це розбій серед білого дня!.. (Спиридон Добровольський, Очак. розмир, 1965, 18). Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 611.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Ілюстрації