Книжка
--Віта Сергіївна (обговорення) 09:45, 19 листопада 2015 (EET)Книжка, -ки, ж. Ум. отъ книга.
1. Велика обсягом або важлива за змістом книжка (у 1 знач.). Книги — морська глибина: Хто в них пірне аж до дна, Той, хоч і труду мав досить, Дивнії перли виносить (Іван Франко, XI, 1952, 75); Джонатан мовчки розкриває велику книгу, що лежить на столі (Леся Українка, III, 1952, 45); В 1574 р. у друкарні Федорова вийшов «Апостол» — перша друкована книга на Україні (Історія УРСР, I, 1953, 172); Церковні книги; * Образно. Маю звістку, що в 1-й кн. «Современника» появиться мов оповід. «Що записано в книгу життя» (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 405). 2. Зшиті в одну оправу аркуші паперу з якими-небудь записами. То стукав кісточками [Лубенець] на рахівниці, то виписував нові і нові цифри з бухгалтерських книг (Павло Автомонов, В. Кошик, 1954, 37); В книзі вражень танкісти залишили свій короткий запис, який кінчався рядом підписів на півсторінки (Олесь Гончар, III, 1959, 460).
Домова книга див. домовий; Книга скарг — книжка, куди записують скарги, побажання.
Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 196.
Етимологія слова "книга" дотепер остаточно не з'ясована. Слов'янські визначення книги (російське "книга", сербське "шіга", польське "кзіцгка", чеське "кпігіа") зводяться до старослов'янського "кна" і до старокитайського "кюань" (чжуан), що означає сувій, а на сучасному етапі - розділ книги [13].
Грецьке "бібліо" латинське "лібер"у арабське "штаб", подібне слов'яно-балтійському "книга", трактується майже однаково: 1) предмет; 2) твір; 3) частина твору. Свою кореневу недоторканність цей термін зберігає і до наших днів.
У словнику В.Даля для книги дається три визначення: перше - "зшиті в одну палітурку аркуші паперу або пергаменту" (тобто формальний образ книги як матеріального об'єкту), друге - "писання, все, що в книзі міститься" (тобто змістова сторона поняття), третє - "розділ, відділ в об'ємному письмовому творі" [II].
Енциклопедичний словник Брокгауза й Ефрона, не даючи визначення книзі, пропонує невелику історичну довідку, де наводяться дані про те, як сформувався звичний для нас зовнішній вигляд книги.
Не пізніше 863 р. (часу подорожі Св. Кирила в Корсунь, після чого він узявся за винахід алфавіту), у мовах слов'ян уже був якнайдавніший, стійкий і абсолютно визначений термін книги від праслов'янського "кнети", тобто "знати". Утім, згадані терміни активно застосовувалися й застосовуються як синоніми.
Одним із вагомих доказів самобутності згадуваного ряду служить те, що в ході розвитку з нього утворилися похідні, і не просто прикметники й епітети. Так, в слов'янських мовах виникли терміни: "князь" (російський), "ксьондз" (польський), "кнез" (болгарський) і інші, які відносились до знаючих людей - племінних вождів. Таким чином, етимологічно "книга" походить від дієслова "знати".
У руській писемності слово "книги" зустрічається вперше в "Остромировім Євангелії" (1056-1057рр.), найранішому з датованих рукописних пам'ятників, і вживається в множині, що дозволяє давати йому розширювальне тлумачення - знання взагалі, ніж просто книга. У однині вживання слова "книга" зафіксовано значно пізніше - у 1263 р. у одного з монастирських писарів. Проте існує і думка про неслов'янське, навіть узагалі неєвропейське походження слова "книга".
Сучасний термінологічний словник з архівістики дає таке визначення поняттю "книга" - "одна з форм матеріальної конструкції документа у вигляді оправленого блоку скріплених у корінці аркушів паперу".
Відповідно до ДСТУ 3017-95, книга - це книжкове видання обсягом понад 48 сторінок [4].
З погляду семіотики книга - це знакова система, у якій для обміну семантичною інформацією між двома матеріальними системами, наприклад, реальним світом і автором, або автором і читачем, використовується сукупність знаків, що сприймаються візуально (виключення - книги для сліпих, розраховані на сприйняття дотиком), шрифтових знаків або інших графічних образів, відтворених на аркушевому матеріалі рукописним або поліграфічним способом.
Із погляду загальної теорії комунікації книга є однією з форм існування й поширення семантичної інформації, способом організації продукту індивідуальної свідомості в знакову систему для використання суспільством.
З точки зору статистики, книга (відповідно до рекомендацій ЮНЕСКО, 1964р.) - добуток друку у формі кодексу обсягом не менше 49 сторінок, не враховуючи обкладинки. Завдяки цим рекомендаціям ЮНЕСКО багато словників дають саме таке визначення книги.
Традиційний підхід до визначення книги дає нам книгознавство, яке вивчає історію книги, книговидання, книгорозповсюдження та книгоопис. Об'єкт цієї науки триєдиний: книжкова справа в цілому, читач і книга.
Існує й інша формула: автор - книга - читач, де книга розглядається з позицій її створення, розповсюдження, функціонування та зберігання.
У найбільш характерних визначеннях книги, як підкреслює А.Біловицька, можна виділити три аспекти [13]:
- описовий (книга розглядається як предмет матеріальної культури);
- інформаційний (характеризується роль і призначення книги);
- комбінований (коли зовнішні ознаки книги зв'язуються з її змістом, читацьким призначенням і т.п.).
Тому стає припустимим використання в різних науках поняття "книга" під певним кутом зору, надаючи перевагу одному із згаданих вище аспектів, що призводить до паралельного існування різних визначень даної дефініції.
