Уклін
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 18:50, 14 листопада 2015; Інна Гориленко (обговорення • внесок)
Уклін, -лону, м. Поклонъ. Чуб. IV. 220.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
1. Нахиляння голови або верхньої частини тулуба на знак вітання, пошани і т. ін. Коли Володко з салоновим уклоном приступив до неї, щоб подати їй руку, вона з погордою відвернулася від нього (Іван Франко, II, 1950, 77); Я ще раз вклонився їй. Вона відповіла мені на уклін і опустила очі (Ярослав Гримайло, Подробиці.., 1956, 155); Помітивши директора, завідувач лабораторії привітав його легким уклоном голови (Юрій Шовкопляс, Інженери, 1956, 69). Віддавати (віддати, класти, покласти і т. ін.) уклін: а) (кому) кланятися. Студентом ведений, на сцену він пішов, Низький оддав уклін громаді незнайомій (Максим Рильський, Поеми, 1957, 215); б) (чому) відвідувати що-небудь, виявляючи свою пошану; Доземний (земний, низький, низенький, глибокий) уклін: а) дуже низьке нахиляння верхньої частини тулуба або голови для вираження пошани. Служилі люди, схиливши перед гетьманом у доземному уклоні голови, пронесли соболі на рундук (Натан Рибак, Переясл. Рада, 1953, 60); Сахно схилилася в глибокому, шанобливому уклоні (Юрій Смолич, I, 1958, 57); б) словесне вираження глибокої пошани, вдячності кому-, чому-небудь. Ти породила у простій колибі і виростила сина коваля — Каменяра, — за це тобі спасибі, низький уклін, дрогобицька земля! (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 295).
2. Вітання кому-небудь, передане письмово, у листі, або через іншу особу. Маму, Юрася й Лідю цілую. Знайомим уклін (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 178); — Романе, тобі низенький уклін від Плачинди (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 60); — Ви не помилились, я привезла уклін від Яремчука (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 145).
УКРЛІТ.ORG_Cловник
Уклін – знак пошани, вдячності, передане письмове вітання у листі (віддати уклін, передати уклін).
Іноземні словники
Словари и энциклопедии на Академике
уклін — ло/ну, ч. 1) Нахиляння голови або верхньої частини тулуба на знак вітання, пошани і т. ін. Віддавати уклін. •• Земни/й (низьки/й) уклі/н а) дуже низьке нахиляння верхньої частини тулуба або голови для вираження пошани;
