Псина
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 16:22, 3 листопада 2015; Tonovikova.is15 (обговорення • внесок)
Пси́на, -ни, ж. Псина. Употребл. какъ бранное слово. Чи чуєш, псино, як старці співають? К. МБ. XI. 153.
Сучасний словник
ПСИ́НА, и, жін., розм. 1. Те саме, що пес. Ну цить же, собако, цить! .. Ну, стій же спокійно, не шамочись, поки скинуть з тебе ланцюг... а тепер гайда. Куди ж ти, куди? Ха-ха! От дурна псина (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 226); Худюча, довга, як драбина, псина заливалась дрібно та дзвінко (Юрій Збанацький, Ліс. красуня, 1955, 3). 2. Запах собаки, собачої шерсті. З-під лави йде важкий дух псини (Петро Панч, В дорозі, 1959, 125); Настя поривчасто пригорнула її [вівчарку] і, беззвучно ридаючи, припала до вогкої кудлатої шерсті, що пахла псиною і полином (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 187). 3. Собаче м'ясо.
Ілюстрації
|
|
|
|
